Пульмонологічна діагностика у Чернігові — на рівні

Чому сьогодні багато молоді, закінчивши медичні університети, не працюють за спеціальністю; і все більше фахівців шукають щастя за кордоном – у Польщі, Чехії, Румунії… Медики від’їжджають, в основному, з однієї причини – через дуже низьку заробітну плату на Батьківщині.

Про це та про деякі інші важливі аспекти медичної галузі і, зокрема, у пульмонологічній,  розповідає Світлана Левковська – завідувач пульмонологічного відділення обласної лікарні. Добре відомий на Чернігівщині фахівець. Шляхетна і чуйна людина. Тож спілкуватися з нею – легко та цікаво.

– Світлано Петрівно, звідки Ви родом? Хто Ваші батьки?

– Народилася я на Київщині, в Обухівському районі, там і закінчила школу. Тато з мамою працювали в лісовому господарстві. У мене є ще дві сестри, я – найстарша. Але тільки я одна вирішила стати лікарем. З дитинства про це мріяла! Просто у батьків дуже багато знайомих трудилися медиками. Вони й додому до нас приходили, в гості. І на роботі я у них бувала, цікаво мені було. Тому вже з п’ятого класу мріяла присвятити своє життя медицині. Відчувала, знала, що це моє покликання. Так і вийшло! Закінчила Київський медичний інституту імені О. Богомольця. Із задоволенням навчалася, а також водночас, ще в студентські літа, три роки пропрацювала медсестрою. Вдень ходила на заняття, а увечері – на роботу. Звісно, це – нелегко. Однак нас у сім’ї, доньок, – троє , то потрібно було комусь і працювати, заробляти гроші. До того ж, це – досвід, і я переконалася, що не помилася з вибором професії.

– А як Ви на Чернігівщину потрапили?

– У мене тут після інституту була інтернатура. А взагалі, моя матуся – родом з Ічнянщини, це її мала батьківщина. Тобто я приїхала на батьківщину своєї мами, і щиро, від усієї душі полюбила Придесення. Та й мій чоловік був із Ніжина, медиками одружилися в студентські роки, і він працював хірургом. Наш син також закінчив медінститут, судинний хірург. Трудився в обласній лікарні, у Чернігівській міській лікарні № 2. Потім одружився і виїхав жити й працювати за кордон.

– Після інтернатури так і залишилися в Чернігові?

– Авжеж. Спочатку працювала пульмонологом у тоді єдиній міській лікарні (зараз це Чернігівська міська лікарня №1). Чому обрала саме цей фах? Мені подобалися пульмонологія та кардіологія. Але пульмонологія цікавила більше. І я прагнула займатися важкими хворими, з бронхіальною астмою… Дуже багато було хворих із ускладненнями – пневмонією, плевритами. Тож хотілося опанувати цю спеціальність, стати справжнім професіоналом. Тобто з 1988 року я працюю пульмонологом. Коли відкрилася друга міська лікарня, я там завідувала пульмонологічним відділенням. З 1994 р. працюю в обласній лікарні, чотири роки тому стала тут зав. відділенням. До речі, запросив мене сюди на роботу заслужений лікар України Іван Васильович Махонько, який в обласній лікарні очолював пульмонологічне відділення. Він тоді брав лікарів лише з першою та вищою категорією. А в мене вже була перша категорія.

– Отож Ви працювали разом з Андрієм Михайловичем Жиденком, який зараз очолює обласну лікарню?

– Так, він теж – пульмонолог, і ми тут трудилися разом, доки Андрій Михайлович не перейшов працювати зав. відділенням міської лікарні № 4. Тож він – мій колега, і дуже хороший лікар – завжди з душею та добротою ставиться до пацієнтів, тому й вони його люблять. Чудова людина, віддана своїй справі, професіонал!

– Розкажіть, будь ласка, про ваше відділення.

– Наше пульмонологічне відділення – на 35 ліжок. Це – обласний центр терапевтичної пульмонології та алергології. В основному, лікуються хворі з бронхіальною астмою, з хронічними, обструктивними бронхітами, а також із пневмоніями, гнійними захворюваннями легенів. Світлана Миколаївна Ревко – лікар-пульмонолог поліклінічного відділення, це – висококваліфікований, досвідчений фахівець, а раніше вона працювала тут, у нашому відділенні.

– Я чув багато хороших відгуків про роботу Світлани Миколаївни!

– Свого часу у нас трудилася й Людмила Іванівна Попова, а тепер вона працює пульмонологом у Києві. Працювала й Ірина Анатоліївна Жовтоніжко, зараз завідувач діагностичним центром, пульмонологічним, у тубдиспансері. Дуже багато років тут трудився (мабуть, із самого заснування терапевтичного відділення) Іван Михайлович Кобзар, нині він – на заслуженому відпочинку. Багато років працювала у відділенні Маргарита Степанівна Приступа, тепер уже покійна. Зараз прийшов до нас молодий лікар – Іван Сергійович Тельнов. Він був у нас інтерном, і потім працював пульмонологом у першій міській лікарні, а згодом ми запросили його на роботу в наше відділення.

– Відчувається, що Ви задоволені своїм колективом!

– Так, звісно, адже у нас – дуже дружний колектив, це сплав досвіду та молодості, – хороші, чуйні і старша медсестра, і всі медсестри й санітарочки! Взагалі, у нас, тут, у стаціонарі, – завідувач відділенням і два лікаря, а також – 11 медсестер і стільки ж санітарок.

– Як Вам тепер працюється? Все-таки час тепер – нелегкий…

– У цьому році головний лікар А. М. Жиденко запланував капітальний ремонт корпусу… Раніше ми якось викручувалися, ремонтували власними силами, часом спонсори допомагали. Однак тепер уже відкладати не можна, капремонт дійсно дуже потрібний. І вікна треба міняти, які відслужили своє. Взагалі, зараз, звичайно, працювати нелегко, адже медицина реформується. Ми ще не знаємо, яка далі буде ситуація, бо можливе об’єднання відділення торакальної хірургії (хірургії грудної клітини) з нашим, пульмонологічним. Наразі ми активно співпрацюємо з торакальними хірургами, адже у нас є хворі, яких потрібно оперувати.

– А як щодо нового, сучасного обладнання?

– Завдяки Андрієві Михайловичу, головному лікареві, багато апаратури з’явилося. Є вже і комп’ютерні томографи, й бронхоскопи. І бронхоскопісти прийшли – Лариса Валеріївна Лузан, кандидат медичних наук, захистилася з бронхоскопії. Тобто діагностика у нас – на рівні! Лабораторія клінічна нам також допомагає, аналізи робить. Уся наша обласна лікарня, в комплексі, – це один злагоджений колектив, де фахівці завжди допомагають один одному.

– Тобто хворим із Вашого профілю можна вже не їхати до Києва? Все необхідне є тут?

– Безперечно, тепер усе є тут – і для діагностики, і для лікування. Ми тільки інколи, в деяких особливо складних випадках, направляємо хворих до Києва, в Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Яновського, коли трапляються рідкісні недуги.

– Взагалі, навантаження зараз великі на працівників відділення?

– Так, особливо під час епідемії грипу, коли відбуваються ускладнення – пневмонії. Це – дуже важкі пневмонії, вірусні, їх складно лікувати. Бо ліки, які вбивають вірус, практично досі не знайдені. Мало препаратів, котрі здатні бодай допомогти. Недаремно ж кажуть, що світом панує вірус…

– Що б Ви порадили нашим читачам для профілактики від небезпечних недугів?

– Перш за все – це щеплення від грипу, яке необхідно робити завчасно, до епідемії. Грип зазвичай починається в листопаді-грудні, отже щеплення від нього варто зробити у вересні чи жовтні. І цього на рік цілком вистачить, щоб не захворіти під час епідемії грипу й не мати потім серйозних проблем, пов’язаних з небезпечними ускладненнями.

– Однак дехто вважає, що це – мовляв, шкідливо…

– Звичайно, може бути різний ефект для кожної людини, організм по-різному на це все реагує. В одних добре імунітет працює, в інших – ні. Але, в будь-якому випадку, якщо зроблене щеплення, то люди легше переносять грип, а головне – не помирають, це вже знаю зі свого досвіду.

– Втім, щепитися можна від одного штаму грипу, але раптом прийде інший?

– Таке трапляється, проте в організмі все одно вже є захист, імунітет від вірусної інфекції, отож це – вже не так небезпечно!.. І, звісно, найбільше шкодить дихальним шляхам людини куріння, яке нерідко викликає й астми, і обструктивні бронхіти. А найшкідливіше, що може статися, – це рак легенів.

– Про що Ви тепер мрієте?

– Я вже сказала, що нове, якісне, сучасне обладнання у нас з’явилося. Однак загалом матеріальна база ще потребує покращення. От зараз чекаємо капітального ремонту. Болюче питання – заробітна плата…

– Але з високих трибун говориться, що медикам суттєво підвищують зарплату.

– Можливо, однак тільки первинній ланці – сімейним лікарям, залежно від інтенсивності їхньої роботи, тобто від кількості пацієнтів. Однак про нас, працівників обласної лікарні, наскільки мені відомо, поки що не йдеться. Так, мінімальну зарплату підвищують, але це призводить до зрівнялівки… Тому багато молоді, навіть закінчивши медичні університети, нині не працюють за спеціальністю; і все більше фахівців шукають щастя за кордоном – у Польщі, Чехії, Румунії… Медики від’їжджають, в основному, з однієї причини – через дуже низьку заробітну плату на Батьківщині.

– Тому я зичу всім працівникам охорони здоров’я достойних зарплат!

– Дякую. Цього ж бажаю і журналістам…

Спілкувався Сергій Дзюба

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?