«Покладаюся на головного суддю – Життя». Героя України хочуть «з'їсти»

«Тяжким суспільним злочином  вважаю те, що горе-патріоти  заради досягнення своїх шкурних інтересів і задоволення дурнуватих амбіцій готові нашкодити як суспільству в цілому, так і рідним громадам зокрема,   отже й конкретним землякам», – про це йдеться у щирій розповіді Героя України, кандидата економічних наук, генерального директора ТОВ «Земля і воля», м.Бобровиця з Чернігівщини.

***

Вискочив з… , як голий з маку і вже «натхненний» побіг за наукою до…  С. Петлюри 

Ніколи не вдавався до написання гадючо-паскудних листівок, але неодноразово одержував їх на свою адресу. Авторство кожного смердючого «шедевра» мені відоме, тож міг би й управу найти на підколодних творців. Одначе покладаюся на головного суддю – Життя. Адже ще в давнину мудреці казати:  «Життя розсудить». І життя справді показує: одні натхненники і творці анонімних пасквілів передчасно відійшли  на той світ, царство їм небесне, а інші – вилетіли з владно-політичної орбіти і покотилися донизу, дехто  прямісінько  в гниле болото плюхнув.

Яковишин 2Та  в нецивілізованому суспільстві паскудство живуче, його творці  й народили чергову листівку, на якій вказаний автор – депутат обласної ради Олександр Фенюк. Чи достовірне Втім, Бог з ним, з тим авторством. Більше дивують  і засмучують погляди окремих сучасників на долю українського суспільства, викладені в отому зразку  «дурдомівської» пропаганди.  Хоча автор, видно, прагнув замахнутися на  вершину української  «публіцистики». Навіть відшукав  для  своєї  писанини  цитату  «історичної особи» — С. Петлюри: Тільки міць, єдність та тверде непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом».

Не стану аналізувати, якими нитками пришита та цитата до написаної маячні, бо стривожило  інше: за чиєю наукою збираються розбудовувати Україну сучасні «патріоти»? За наукою тих історичних героїв, які «розхуторянили», «розгетьманили», залили кров’ю  першу, з неба  послану, незалежність для України?

Нагадаю,  в Російській імперії лютнева і жовтнева революції 1917 року відбулися, можна сказати, майже без крові.  У Києві Народна Рада одержала   владу теж без кровопролитних зусиль. А  потім почалося – гетьманщина, отаманщина, комісарщина… Брат на брата пішов заради корони і булави… І полилися ріки української крові.  Чим закінчилась та кровава різанина  «за Україну» — історія розповідає. Тепер  нащадки Петлюри-Махна-Скоропадського хочуть усе те повторити?   Ще й заради  чого? Самі відповісте на це запитання, коли  протрете очі  і роздивитесь, які пройдисвіти приходять до влади в результаті  боротьби українських «патріотів» — як колись, так і тепер. Уже з найновішої історії бачимо, що   вони протягом  25 років вже другої незалежності  до хрипоти «борються»  за щастя народу, але від  їхньої боротьби  майже нічого не залишилося тому народу. І на цьому не зупиняються:  «окроплені» гідністю   ладні забрати й оте «майже нічого».

Після останнього революційного майдану багато їх заскочило у «відлюстровану» владу і правоохоронні органи, але знову ж – не для розбудови народної держави, а щоб зайняти місце вигнаних Майданом казнокрадів-корупціонерів.  І  за короткий час  показали, що  гідні попередників – вміють на очах багатіти. Таким «патріотизмом» пронизане українське суспільство зверху донизу. Відмінні  лише джерела збагачення. Якщо в столиці  і на хвилину не переставали бурлити  давно «розчищені» джерела, то на місцях кинулися прокладати нові, в яких зацікавлені й верхи. Найбільш повноводне «джерело» має протікати через децентралізацію, і прямісінько … до дерибану землі. Саме таке  «народне щастя» ледь не з піною в роті захищає і той, прізвищем якого підписана й згадана вище пасквільна листівка, — Олександр Фенюк.

Чим гірше для народу, тим краще для них

Щиро кажу,  особисто   підтримав би цього  молодого «борця-реформатора»,  якби побачив, що  його боротьба спрямована справді на  поліпшення економічно-соціального становища в нашому регіоні, підвищення життєвого рівня  простолюду. Але активно відстоюючи недолуге   запущену територіальну реформу, нав’язуючи землякам об’єднану громаду навколо Нового Бикова,  ні в його руках, ні в руках ініціативної групи  не бачу    навіть елементарних розрахунків  і планів  щодо розвитку   об’єднаної громади. Як же вони збираються робити громаду фінансово самодостатньою? І це не лише я питаю,  зарубіжні експерти попереджають, що без розвитку місцевої економіки  з новими робочими місцями просто неможливо досягти   самодостатності.  Не розумію,  скільки разів треба  повторювати цю істину, щоб у пересічних українців мозки стали на місце?

Яковиш-опонентТверезо осмислити цю правду заважає, біль за все, оте здавна національне: де два українці, там три гетьмани. Це підтверджує  й згадана листівочка,  наповнена  маячними ідеями  петлюрівської епохи. Трагічний фінал тих  історичних  ідей відомий, та, на жаль,  ті  ідеї  перемістилися в окремі «патріотичні» голови, для яких головне – повоювати, звісно,  чужими руками й   з інтересом для себе. Проглядається й спадкова тенденція.

Лише один типовий приклад. Батько молодого політика Олександра – Микола Фенюк – раніше, ніж  син, зарекомендував себе «борцем за щастя селян». Вів ту боротьбу в команді Тимошенко, коли та була при владі, потім став активним борцем від Януковича, а зараз представляє в районі депутатство від Порошенка. Й сина провів у обласні депутати від президентського БПП. Така   партійна біографія свідчить  одне:  чоловік керується не  вболіваннями за народ, а намагається за рахунок лакейського служіння будь-якій владі прикрити свою, вибачте за слово, — задницю.  Не забуває й про нащадків – для них  добився по кількасот гектарів дармової земельки, оформивши її під фермерство.   Яка користь від такого фермерства  рідному селу, району,  взагалі розвитку сільськогосподарського виробництву?.. Напевно, з мікроскопом треба шукати ту користь. Чогось думаю, така ж   вона  буде від Фенюків, коли дорвуться  до керівництва у новоствореній об’єднаній громаді.

Яковиши-опонент 2Свої думки і аргументи з питань ефективності роботи  владних  і партійних команд та   окремих їхніх представників висловлюю публічно.  На мене ж  вливають відра бруду і нісенітниць здебільшого з-під тишка, за звичкою підколодних змій і нікчемних, спорохнілих  душею, безнасінних анонімників. Мені шкода таких людей, оскільки вони не хочуть усвідомити написане геніями: заздрість, дріб’язкова підлість та глупота налягають на людину сильніше, ніж злидні і навіть хвороби.

Та й це, думаю, ще не вершина людського паскудства. Тяжким суспільним злочином  вважаю те, що горе-патріоти  заради досягнення своїх шкурних інтересів і задоволення дурнуватих амбіцій готові нашкодити як суспільству в цілому, так і рідним громадам зокрема,   отже й конкретним землякам. Скажімо, вони відверто, але  через анонімки, марять якнайшвидшим розвалом ТОВ «Земля і воля». У останній листівочці пророкують нам невтішне завтра  та  закликають мене піти на пенсію і зайнятися рибалкою. Мовляв, доки я, людина похилого віку, вирішуватиму долю району.

ЯковишАле ж для вирішення долі району є влада (від району до столиці),  яку  не я призначаю, і не входжу до її команду. Я всього-на-всього очолюю трудовий колектив,  мною сформований на  майже півтори тисячі робочих місць.  Ми орендуємо в районі лише третину наявних земель сільськогосподарського призначення, економічна й природна ефективність яких одна з найкращих в Україні. Наше господарство називають брендом області з впровадження світових технологій і взагалі організації сільськогосподарського виробництва, й за минулий рік область нагородила «Землю і волю» почесною відзнакою  «Золота Нива».  Ми єдині серед сільгосппідприємств області позаторік і торік на 50 відсотків підвищили зарплату, відповідно збільшуючи  відрахування до  бюджету. Підняли й оплату за земельні паї, десятки мільйонів витрачаємо на ремонт доріг та іншу соціалку. У області, якщо не в Україні, немає нам рівних з будівництва безкоштовного благоустроєного житла для працівників. Моделлю нашого господарства з вражаючими економічно-соціальними показниками захоплюються офіційні і ділові гості з США, Німеччини, Франції, Білорусії… А нашим ура-патріотам таке успішне сільгосппідприємство і його керівник – як кістка поперек  горла? В ім’я кого й чого вони стараються? Ким можуть замінити «Землю і волю» в долі Бобровицького району? Фермерами Фенюками?.. Але ті не здатні фінансово і соціально замінити навіть місцеве невелике господарство «Козацьке» з їхнього рідного села. Яке теж, виявляється, заважає « децентралістам». Їм би все ефективне зруйнувати, щоб на руїнах потім побудувати для себе райське життя. Але, як відомо з історії й практики, під революційними руїнами першими опиняються самі революціонери.

Яковиш-опонент 3З листівки проглядається, що заважають місцевим «патріотам» й прагнення головного лікаря Федора Тодоріка зберегти цілісну  Бобровицьку  райлікарню. До речі,  заради збереження і зміцнення медичної мережі  і я відкинув політичні протиріччя з Тодоріком, як і він зі мною. Та  за таку лінію  «реформатори» і його назвали людиною похилого віку, якому досить уже  вирішувати долю жителів району. І це при тому, що Федір Тодоріко   відстояв таки створення в Бобровиці сьомого госпітального округу. У молодих «творців» долі району на подібне немає ні    розуму, ні духу. Цікаво, чи порадіють за земляків,  яким тепер  не доведеться їздити у Козелець  до лікарів? Сумніваюсь. Бо не по-їхньому вирішується, не за їхнім правилом – чим гірше для народу, тим краще для них. Тож і не пам’ятаю в незалежній Україні жодної реформи від «патріотичної влади», щоб була проведена на благо народу.  Простолюд же задовольняється можливостями й собі щось трохи поцупити, та ще передвиборчими крихтами з мільярдних декларацій слуг народу. Чи пробудиться в Україні патріотична сила, яка б усе те змінила? Думаю, для такого пробудження потрібні відповідні суспільні умови. Передусім, щоб відійшло в історію оте Ліною Костенко сказане: «У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років, а вона та сама». Бо учитись бігаємо не до світил світового рівня, а до вічних борців з макових плантацій.

Леонід ЯКОВИШИН, Герой України, кандидат економічних наук, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», м.Бобровиця, Чернігівщина

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?