Підкорювач левів — чернігівський богатир Терентій Корінь

Український богатир з Чернігівщини Терентій Савич Корінь (1883—1931) прославився на увесь світ у 1907 році в Чикаго, коли він згодився вийти на поєдинок з левом.

27 жовтня 2021 року виповнюється 138 років з дня народження відомого силача.

Цар звірів був у наморднику, «рукавицях», але вже з перших хвилин, зачепившись за грати, зміг скинути одну з них і розлючено кинувся на борця. Йому вдалося однією лапою вп’ястися кігтями у бік супротивника і пошкодити два ребра. Незважаючи на кров, Терентій не припинив поєдинок. Він знайшов у собі сили міцно охопити руками лева, підняти над землею та з силою кинути на підлогу. Звір злякано заревів від болю і довго не наважувався піднятися. Тоді Терентію Кореню було урочисто вручено медаль «Переможцю левів».

Легенди про уславленого земляка

...У селі Блистова, де народився Терешко Корінь, у сільській раді висить його портрет як відомої людини краю. Є вулиця імені блистівського силача. Проте вже мало хто знає, які заслуги він мав. Не одразу поталанило і на блистівчан, які могли розповісти про уславленого богатиря. Брати його померли, нащадки їхні роз’їхалися. А легенди?

— Мій батько розповідав, — каже Микола Корінь (далекий родич силача), — що як Терешко приїжджав, то на коромислі піднімав з десять парубків і крутив. Якось чоловік віз копицю сіна і застряг у баюрі. Так Корінь сам запрігся у воза і витягнув його.

— А я чув про те, як він з батьком посварився, — розповідає Микола Лисиця, — Їхали вони удвох на возі із сіном та щось і не помирилися. Ну батько й замахнувся на нього вилами. А Терешко схопив їх і не відпускає. Обидва були такі сильні, що держака зламали. Отаку силу мали!

— Парубки якось у шістьох-сімох підважили дерев’яну хату і поклали його шапку під куток зрубу, — пригадує місцеву оповідку Ніна Крот-Юрченко. — А Терешко Корінь засміявся. Сам підійшов. Та й легко підважив хату і забрав шапку.

Блистовчанин любив жартувати, мірятися силою

Хата ветерана Андрія Саповського поряд з родовим будинком Коренів. Сусід теж знає чимало оповідок про відомого українського богатиря.

— Якось повертався додому в Блистову, — каже. — А треба було перебратися через Десну. От він і попросив хлопчаків, що пасли коней, знайти човна. Пообіцяв їм дати грошей. То вони і знайшли баркас. А тоді їм каже: «Допоможіть перевезти валізу». Як хлопці не тужились, не могли зрушити її з місця. Запитали: «А що в ній таке?». Відкрив Корінь валізу, а там — дві великі двопудові гирі.

Коли я вже закінчував обхід «знавців» і мало не поїхав з села, як доля подарувала мені зустріч із вчителем місцевої школи Романом Анатолійовичем Боюном, який, як мені сказали, пише з директором школи історію села. Краєзнавець ознайомив мене із зошитом, що йому передали родичі померлої цього року бабусі. Виявляється, це була детальна біографія Терентія Кореня, написана у 1958 році місцевим вчителем, фольклористом Михайлом Мишастим (1890—1978). Останнього добре знав поет Максим Рильський, який цінував його як невтомного збирача придеснянських легенд, переказів (записав також 1000 пісень!). Автор біографічного нарису про українського богатиря на останній сторінці свого зошиту зауважив, що зібрав матеріал про земляка за спогадами його ще тоді живих братів, родичів та свідків. Зрозуміло, 50 років тому подробиці про життя Т. Кореня ще були свіжі, яскраві.

Про що дізнався Михайло Мишастий

Батьки українського борця були плечисті, кремезні. Вони мали таких же чотирьох синів та вісім дочок. Терешко народився другим. Пасучи худобу, він часто мірявся силою з бичками або волами. Коли йому виповнилося 16 років, батько відправив сина на заробітки в Таврійську губернію. Тут хлопець несподівано заробив одного дня п’ять карбованців — тоді дуже великі гроші. Він сказав господарю, німцю-колоністу, що утримає за таку суму його бричку і вона не зрушить з місця. Той охоче пристав до спору і програв. Скільки не тужився кінь, він не зміг зрушити бричку з місця.

Повернувшись через півтора року додому, Терентій купив ручну саморізку і нею заробляв на прожиття. У 1903 році багато селян зібралося на переселення до Приамурського краю. З ними вирушив і Т. Корінь. На Амурі він деякий час працював у селі Спаському у свого земляка Антона Кореня, потім візником в Хабаровську, а згодом — у Порт-Артурі, де відкрив чайну. Та з останнім прибутковим заняттям не поталанило. Почалася війна з японцями, і 27 січня 1904 року в чайну влучила бомба. Увесь набуток богатиря перетворився на велику купу попелу та сміття. Терентій того ж дня на катері перебрався до Харбіна. Там саме гастролював цирк братів Нікітіних з групою борців. Чернігівець вирішив з ними поборотися. Адміністрація цирку влаштувала йому випробування, і він з успіхом переміг трьох борців. Тоді Терентія зарахували до циркової трупи. Почалася його кар’єра — і спортсмена, і артиста.

У Баку він вальсував з коромислом, на якому висіло 15 чоловік. У Царицині два верблюди, прямуючи в протилежні напрями, не могли розщепити його руки.

Багато вражень у Блистові залишив приїзд Т. Кореня у 1912 р. до батьків. «Тут він на площі, де стояв магазин товариства споживачів, показував своїм землякам декілька днів свої циркові номери, — записав Михайло Мишастий у своєму зошиті. — Терентій перекинув через магазин десятифунтові і високо — півпудові гирі. Жонглював ними, мов гумовими м’ячиками. Глядачі намагалися розщепити його руки мотузками, за які з обох боків тягнули по 20 парубків. Також гнув і ламав кінські підкови, забивав долонею гвіздка у товсту дошку».

Після одруження в 1917 р. Т. Корінь залучив до співпраці своїх братів Івана, Пилипа та Андрія. Разом вони їздили по містечках та селах і дивували людей своєю силою.

У 1928 році богатир захворів на виразку шлунку. Невдовзі на її місці виникла злоякісна пухлина. Вона дуже послабила його здоров’я, і він помер 22 червня 1931 р. Похований у Саратові.

У Терентія Савича було дві дочки — Людмила та Раїса. Про їхню долю, на жаль, нам нічого не відомо.

Сергій Павленко

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?