31 березня 2015 р. виповнюється 142 річниця від дня народження великого українця – Миколи Івановича Міхновського.
Це саме того Міхновського, який був українським громадсько-політичним діячем, адвокатом, публіцистом, першим ідеологом українського націоналізму та організатором українського війська. Ставимо за мету не давати біографічну довідку цієї визначної постаті, а хоч би пунктирно окреслити його роль та місце в історії. І спробувати відповісти на споконвічне питання: чи дослухаються у Вітчизні до свого пророка?
Якого він роду?
Він із старовинного козацького роду, корені якого простежуються ще з 17 ст. Народився у сім’ї сільського священика у селі Турівка Прилуцького повіту Полтавської губернії 19 (31 – за новим календарем) березня 1873 р. Тепер це село входить до Згурівського району Київської області, розташовано на межі із Прилуцьким районом Чернігівської області.
Його дитинство пройшло серед української природи, в українському культурному середовищі (пісні, оповідання, думи, традиції і побут). Іван, батько Миколи, свято беріг національні традиції і сміливо правив богослужіння українською мовою. Отже, світогляд дітей формувався під впливом батька, який виховував їх у «самостійницькому дусі».
Базову освіту Микола Міхновський здобув у гімназії м. Прилуки (сучасна Чернігівська область). У серпні 1891 р. вступив на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (саме там вчилися пізніше майбутні Герої Крут), який закінчив у 1895 р.
Життєві цілі Міхновського
Ще під час навчання в університеті Міхновський долучився до українського національного руху. Його світогляд і переконання характеризує той факт, що юнак не задовольнився суто культурницькою діяльністю у товаристві «Молода громада».
У 1892 р. він стає членом таємної студентської організації «Братство тарасівців», її ідеологом і провідником. Розробляв ідеологічну платформу під назвою «Credo молодого українця». Тарасівці проголосили своєю метою боротьбу за «самостійну суверенну Україну, соборну, цілу і неподільну, від Сяну по Кубань, від Карпат до Кавказу, вільну між вільними, без пана і хама, без класової боротьби, федеративну всередині». Далі йшлося про шляхи досягнення поставленої мети: «Наше покоління мусить створити свою українську національну ідеологію для боротьби за визволення нації і для створення своєї держави… Будемо жити своїм розумом, хоч би він був і неотесаний, мужичий, бо інакше ми своєї нації ніколи не визволимо. В протилежність московському революційному інтернаціоналізму і соціалізму, наш шлях іде по лінії індивідуалізму і революційного націоналізму».
Звернемо увагу, що автор та його соратники, окреслюючи межі майбутньої української держави, спиралися на принцип етнічної приналежності: її кордони повинні співпадати з місцями компактного проживання українців.
До речі, після Першої світової війни Антанта проводила у Європі таку саму політику… Щодо «федералізму всередині» – тодішня термінологія мала на увазі реальне місцеве самоврядування, здійснення якого задекларували у 2014 р. Президент України Петро Порошенко, уряд і правляча коаліція у Верховній Раді України. Як це все сучасно!
Для Миколи Міхновського проголошені цілі стали змістом життя і, власне, це коштувало йому життя.
Що Він пропонував і за що боровся
1) У 1900 р. на замовлення керівництва першої на Наддніпрянщині політичної партії – Революційної української партії написав її програму, яка під назвою «Самостійна Україна» була видана у Львові. Звичайно головною метою стала ідея створення самостійної України.
Реакція однопартійців: малоросійська інтелігенція, вихована на російській культурі, звинуватила його у… шовінізмі, надмірному радикалізмі, в «ориґінальнічаніі».
2) З 1902 р. формував ідеологію і політику першої самостійницької політичної партії – Української народної партії. «Десять заповідей УНП», написано у 1903 р. і є найбільш широко відомі в Україні та за кордоном. У 1906 р. Міхновський опублікував програму УНП, яка передбачає створення «однієї, єдиної, неподільної, самостійної, вільної, демократичної України – республіки робочих людей – від гір Карпатських аж по Кавказькі», встановлення президентської республіки, надання соціальних гарантій для широких верств населення, передачу землі у власність селян тощо.
Разом із політичною, просвітницькою роботою у 1903 р. він створив при УНП напіввійськову організацію, яка здійснила ряд політичних терористичних акцій у Харкові (1904), Києві (1909) та ін., де були відсутні жертви серед цивільного населення. Отже, Міхновський готував і збройний шлях здобуття незалежності України.
Реакція вождів і більшості в українському національному русі: негативна. Так, Михайло Грушевський вбачав у Міхновському людину «зі здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії»; а Симон Петлюра критикував його на сторінках часопису «Украина», звинувачував в «обмеженості і вузькості»…
Наслідки ігнорування ідей Миколи Міхновського: на час лютневої революції 1917 р. в Росії український національний рух, його вожді – «поступовці» були не готові боротися за власну державу, а тільки за «автономні» права.
3) У березні 1917 р., після лютневої революції у Росії, він виступив за негайну боротьбу за побудову незалежної української держави, першим висунув ідею створення національних збройних сил. За його безпосередньої участі вже у травні ц.р. утворено Перший Український козачий полк імені Б. Хмельницького та інші військові формування. Зокрема, створений Український військовий організаційний комітет і ухвалено рішення негайно приступити до організації власної національної армії. Своїм завданням комітет проголосив українізацію російської армії, тобто формування у її складі українських частин; створення у частинах армії українських громадських організацій.
Реакція вождів і більшості Української Центральної Ради: заклики і пропозиції Міхновського щодо створення самостійної української держави та власної армії відкидалися та ігнорувалися. Влітку 1917 р. за наказом Володимира Винниченка його було заарештовано і відправлено на Румунський фронт.
Наслідки ігнорування ідей Миколи Міхновського: Українська Центральна Рада запізнилася зі створенням власної незалежної держави (22 січня 1918), що мало наслідком відсутність керованості у країні; УЦР на час російсько-більшовицької агресії у грудні 1917 р. практично не мала власної армії (крім частин, які були створені всупереч владі М.Міхновським, Є.Коновальцем та іншими патріотами) і почали її організовувати на ходу…
4) Стосунки Миколи Міхновського з гетьманом Павлом Скоропадським також були непростими. Останній серйозно розглядав Міхновського як кандидатуру на посаду прем’єр-міністра Української Держави. Скоропадському імпонували його антисоціалістичні погляди і визнання ним приватної власності на землю. Але оточення Гетьмана переконали не призначати Міхновського керівником уряду, і він запропонував йому посаду «бунчужного товариша», тобто свого особистого радника. Від цього амбітний Микола Міхновський, звичайно, відмовився.
Міхновський доклав чимало зусиль, щоб трансформувати гетьманський політичний режим у дійсно українську владу. Він був автором низки документів з критикою складу уряду та його політики, поданих безпосередньо Скоропадському. Міхновський змушений був перейти в опозицію до гетьманського режиму, але, при цьому, він і його партія відмовилися вступати до Українського національного союзу, який готував заколот проти Павла Скоропадського.
5) Міхновський негативно ставився до політики Директорії УНР. Вважав, що її намагання встановити соціалістичний режим в Україні закінчиться крахом. Він передбачав, що цей режим своєю екстремістською політикою приведе до подальшої анархії у сільському господарстві та промисловості, розвалу адміністративного апарату, розкладу армії і зробить Україну безсилою перед більшовицькою Росією. Що і відбулося…
Загадкова смерть Миколи Міхновського
У 1924 р. у Києві Міхновський був заарештований Державним політичним управлінням (більшовицька держбезпека). Після кількох днів допитів він опинився на волі. 3 травня 1924 р., тобто наступного дня, його знайшли повішеним у садку в садибі Володимира Шемета, де він у той час проживав.
Це самогубство чи політичне вбивство комуністичним режимом, визнаним «фахівцем» із прихованих «мокрих» справ? Однозначно відповіді й досі немає.
Так, існує версія про те, що смерть Міхновського була організована ДПУ і інсценізована під самогубство.
Висновки
Микола Міхновський, полум’яний український патріот і ідеолог державної незалежності України, постійно випереджував вождів і критичну масу діячів, активістів українського національного руху, а потім владної більшості під час Української революції, очільників всіх режимів Української держави 1917—1920 рр.
Його правота за дуже короткий час постійно підтверджувалася реаліями життя.
Замість вдячності, визнання власних помилок, залучення Міхновського до владних структур його висміювали, ігнорували, ненавиділи. А помилки Грушевського, Винниченка, Петлюри та їхніх прибічників коштувало багато української крові, а головне, поразки Української революції і української державності початку 20-го століття.
Здається, що серйозно і адекватно Миколу Міхновського сприймали тільки поневолювачі-окупанти України. Шкода…
Сергій Бутко, Український інститут національної пам’яті
