Новгород-Сіверський — європейське місто

Новгород Сіверський монастирНаше видання продовжує просвітницький проект спільно з газетою «Світ-інфо» (головний редактор Петро Антоненко) — публікацію історії міст Чернігівщини.

Сьогодні – друга розповідь про Новгород-Сіверський, як європейське місто. Її автор — Борис Степанович Домоцький із Новгорода-Сіверського, педагог, краєзнавець, журналіст, засновник і редактор газети «Правий берег Десни», відомий у рідному місті й районі громадський діяч.

Тут ви можете ознайомитися з першою розповіддю 

Друга частина

Розташування поселення з його оборонною системою, дослідженою О. В. Григор’євим (Москва) в Новгород-Сіверській археологічній експедиції під керівництвом А. В. Кузи (Москва) початку 80-х років минулого століття доводить справедливість претензії певної частини краєзнавців, науковців, літераторів, інших фахівців розглядати нинішній хутір Путивськ з його знаменитою Путивльською горою, а не Путивль на Сеймі, у Сумській області, тим місцем, у межах якого стояли потужні укріплення і які, найвірогідніше, захистили тут присутню заради надійної безпеки навесні 1185 р. дружину князя Ігоря Святославича — Єфросинію Ярославну в момент походу руського війська у степ проти половців. Добре укріплене городище, яке зруйнував крейдяний кар’єр, дослідники В. П. Коваленко (Чернігів) та О. П. Моця (Київ) локалізують «на відстані 0,5 км на північний схід від сучасного х. Путивська за площею не менш як 250 х 350 метрів, зі слідами великого погрому і пожежі 1146 року. У всіх досліджених житлах на городищі виявлено чисельний інвентар, а під завалом однієї з будівель знайдено кістяк молодої жінки. Ще три кістяки, які лежали в неприродному положенні, виявлені в інших частинах поселення». Отже, дослідники впевнені, що «повне знищення противником Новгород-Сіверської округи в середині ХІІ ст. аж ніяк не є літературним перебільшенням» того, що ми зустрічаємо в літописах.

Володимир Великий тут, на крутосхилах старезних пагорбів, за чотири сотні кілометрів річкою Десною від Чернігова, започаткував історію ще одного давньоукраїнського центру Київської Русі. Тепер можна тільки здогадуватися стосовно рівня інформованості Великого князя Київського щодо ранньої історії місцевості, давно обжитої сіверянами. Великий князь щойно розпочав місію хрещення Русі. Тому думкою своєю постійно піднімався високо над просторами величезної держави, аналізуючи обставини і плекаючи майбутнє вже не язичницької країни, а потужного і перспективного в Європі державного утворення на християнських принципах. На його думку, будівництво міст-фортець на порубіжжі, «по Десні і по Остру, і по Трубежу, і по Сулі, і по Стугні» ставало необхідним і доречним. Ось він і поставив місто на високому плато (не менш за 50 метрів) над урізком річки, вбачаючи його щасливе майбутнє.

А перші монахи (можливо, з тих, що припливли Десною з місією поширення християнства на Сіверщині) відчули Божу благодать заснувати у ХІ – на поч. ХІІ ст. нижче за течією монастир, якій і тепер оберігає край своєю присутністю. Знов-таки на початку історії будівництва, яке заховане від нас і в роках, і іменами майстрів, і більшістю фактів своєї долі аж до пізнього середньовіччя, все базувалося на природному підґрунті рельєфного чинника, чудово і неперевершено, про який мовив Філарет Гумілевський, застерігаючи, що коли і «існує на землі місце, де душа людська так близько наближається до Творця свого небесного, то це місце — Новгород-Сіверський Спасо-Преображенський монастир». І, можливо, Ольговичі не раз гнали геть сумнів стосовно зручності розташування обителі, а значить, правильного вибору місця, адже Спасо-Преображенський монастир по Путивльському шляху був усього за півгодини швидкої ходи пішої чи конем або двома верстами при сплавлянні на лодіях від причалу, який під Замком жив своїм життям, а ще й міг захистити під час облоги.

Значно зрозумілішою в наші дні стає особлива роль монастиря — захисна. І це стало можливим після того, як на території обителі відома дослідниця в царині археології Олена Черненко з Чернігова розкопала залишки княжого терема тих же пам’ятних часів. Ось і виходить, що за пару кілометрів від дитинця могла в надійному фортифікаційному оборонному захисті знаходитися ще одна резиденція князя. Новгород-Сіверський є гарним прикладом цього. Не кажучи вже про добрий голос дзвонів чи виблиск високих бань, які було видно здалеку всім прибульцям, що наближалися, рухаючись шляхом із півдня. Гостям із Чернігівської землі відкривалася не менш приваблива картина дубових стін дитинця, куполів Михайлівського храму фортеці чи хрестів, що здійнялися високо над Заградською церквою острога (де нинішній Микільський храм 1760 року), за сотню метрів від Острозьких воріт (на перехресті нинішніх вулиць Радянської та Овражної).

Місто мало високий рівень забезпечення водою, що тісно пов’язувалося з природними можливостями розташування. Унизу брали воду з Десни, куди йшов узвіз крізь окремі міські ворота — Водні. А поруч протікав потічок із прохолодною водою — Зубрицький ручай, лівий берег якого пізніше опанує міське передмістя Заручай, яке мало на той час, за висновками дослідників, площу близько 10 гектарів. Усілякі перекази навколо цього тепер невеличкого рівчачка вщерть заповнені всілякими історіями, які гуляють у свідомості мешканців щодо судноплавності цієї річечки. Для існування припущень є всі необхідні підстави — від суто природного потенціалу джерел, які й досі ще живі, аж до потреб, що диктувала оборона, за яких річище можна було поглибити на достатню відстань від гирла впадіння в Десну.

Воду із джерела, яке дарувало життя маленькій річці, нині із задоволенням п’є громада міста. От тільки ручаю від князівської пори не стало, бо джерело перетворили на свердловину. На приміщенні водокачки є малопомітна чавунна табличка, що нагадує про історичність криниці, використаної нащадками. А джерело зветься «Ярославовою криницею». Тому що за легендами і письмовими згадками у 1044 році на відпочинок під час повернення з військового походу на Литву зупинявся тут Ярослав Мудрий.

На північний захід від фортеці, все крізь ті ж Водні ворота, залишивши позаду місток через Зубрицькій ручай, за годину пішого ходу, а ще швидше — з діжкою на колесах, можна було скористатися водою з кількох джерел-«фонтанів», які й до нашого часу дійшли з потужною подачею прозорої артезіанської води. Тепер це вулиця Колгоспна, а один із фонтанів є гідрологічною пам’яткою природи місцевого значення — «Джерело».

А за Десною відкривався простір луків, які надійно годували впродовж року табуни коней, череди корів, іншу худобу. На такому фуражі утримувати живність ставало зручно й вигідно. А питання використання традиційного багатства Сіверського краю — сіножаті — неодноразово фіксується різними історичними джерелами, в тому числі за участі великого власника заплавних луків — Спаського монастиря.

Чи не найпершу позицію в системі оцінки переваг розташування Новгорода-Сіверського посідає чинник річки, який залишається актуальним і в ХХІ ст. для всіх країн Європи. Від моменту появи міста і до завершення ХХ ст. Десна працювала як потужне джерело господарства різних суспільних формацій — від виконання функцій частини шляху «з варяг у греки» і до перевезення крейди — головної сировини потужного містобудування в Чернігові й Києві впродовж 70 – 80-их років ХХ ст. Повідомлення ХVІІІ — ХІХ ст. містять інформацію щодо роботи господарських структур, пов’язаних із використанням річки як зручного шляху перевезень найважливіших товарів чи підґрунтя у традиційній організації ярмарків і торгів, сплавляння лісу та найважливішої будівельної сировини — крейди, вапна, піску. Про все це, на тлі використання природних можливостей міста, дають змістовну інформацію «Описи Лівобережної України» кінця ХVІІІ – поч. ХІХ ст.

Отже, вдалий прагматичний вибір розташування міста сіверян, а  в подальшому — столиці одного з найбільших на європейському просторі державного утворення ХІ – ХІІІ ст. Новгород-Сіверського князівства, доповнений чудовою поліською природою, наявністю річки Десни відчинив двері у світ, а відповідно і до Європи відомому прадавньому місту Новгороду-Сіверському. 

Подорож містом Ольговичів, або Перший крок до Європи

Історія Новгорода-Сіверського періоду Київської Русі Х – ХІІІ ст. у письмових джерелах представлена частково, фрагментарно, вибірково. А впродовж багатьох десятиліть уже за часів новітніх мати цілісну, глибоку і об’єктивну інформацію про місто тисячолітньої давнини взагалі не було можливостей. Тому ранні відомості про місто, яке і народилося в контексті проблеми давньоруської держави із захистом південних рубежів, ґрунтувалися найчастіше на літописних джерелах, відрізняючись узага­льненнями, які не завжди розкривали повноцінну картину облаштування у граді Сіверському княжого столу Ольговичів. Чи не найважче було провести межу між реальними подіями, викладеними мудрими літописцями, та міфологічними сюжетами. Схожа ситуація, на жаль, існує і сьогодні в частині вивчення біографічних відомостей князів новгород-сіверських. Бо й досі відсутня фактологічна і об’єктивна концепція остаточного визначення переліку імен історичних постатей удільних князів, зафіксованих у письмових джерелах. Справжні аматори колоритної і багатої на події історії Сіверського краю знають, що на сторінках хроніки подій ХІ – ХІІ ст. зустрічаємо з десяток князів, які впродовж століття були господарями немаленького столу зі своєю територію, столицею, спадковістю влади. Поділ колись потужної і єдиної Русі на уділи ухвалили на князівському з’їзді в Любечі 1097 року нащадки Ярослава Мудрого.

Кілька разів упродовж останніх ста двадцяти років у Новгороді-Сіверському сміливо бралися за справу отримання більш глибинної інформації, ніж у залишених письмових джерелах, відомі археологи Самоквасов, Гатцук, Сталлецький, Воєводський, Тралло, Лучицький, Третьяков, Мельниковська, Холостенко, Єдомаха, Куза, Коваленко, Григор’єв, Орлов, Шинаков, Моця, Казаков, Черненко, Ясновська. Однак по-справжньому речові докази, які повідали правду про тисячолітнє минуле, підняли відомі науковці А. В. Куза та В. П. Коваленко.

У 1979 – 1984 роках у місті над Десною працювала Новгород-Сіверська археологічна експедиція інститутів археології Академії наук СРСР та Академії наук УРСР. Андрій Куза, досвідчений археолог із Москви, очолив роботу експедиції, маючи на меті підтвердити чи спростувати письмові джерела стосовно віку міста. Адже до цього ми найчастіше використовували за відлік історії  Сіверського града вже згадані літописні події зими від 1078-го на 1079 рік, коли, за повідомленнями літопису там, де зараз розкинулось місто, руські дружини розгромили половецькі військові сили.

Минуло тридцять років від часу успішної експедиції, основу якої склали студенти історичного факультету Чернігівського державного педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка під керівництвом Володимира Коваленка. Дослідження проводилися одразу в кількох місцях Новгорода-Сіверського, за результатами яких світ дізнався про справжній вік міста на Десні, а заодно і про своє «вимушене старіння» — не менш ніж на сто років.

Дослідник розробив для Новгорода-Сіверського як одного із центрів Давньої Русі схеми охоронних археологічних зон. Останні роки довели важливість і життєздатність проведеної роботи. У Новгороді-Сіверському, як і личить європейському місту, названі території зберігатимуть для прийдешніх поколінь.

Святкування 1000-річчя Новгорода-Сіверського, яке концептуально ґрунтувалося на результатах археологічних досліджень Новгород-Сіверської археологічної експедиції, допомогло місту впорядкувати на рівні європейських вимог історико-культурні об’єкти, зовнішнє обличчя міста (асфальтування, часткові реставраційні роботи), встановити пам’ятні знаки.

Керівники згаданої археологічної експедиції зробили значний науковий прорив щодо визначення можливих подальших напрямків розвитку міста на добру сотню років.

Особливо знаковою виявилася Замкова гора — помітне і через тисячу років серед інших витворень рельєфу над Десною плато, яке на площі більше двох гектарів останцем домінує з 50-метрової висоти над плесом Десни, а разом — відносною недосяжністю обривчастих схилів.

Нині поверхня в кілька гектарів на Замковій горі мало чим нагадує про героїчні часи років, що давно канули в літа. Натомість археологія змогла віртуально відновити обличчя замку Ольговичів, а також встановити загальну картину життя дитинця-резиденції новгород-сіверських князів у Х – ХІІІ ст.

Тоді ж було введено в науковий обіг орієнтири нового датування міста, які «зістаріли» град над Десною років на сто. Звичайно, не кожному відвідувачу вдається чітко уявити події Х – ХІІІ ст., коли Замкова гора переживала велике будівництво фортеці Ольговичів і ставала неприступною, витримуючи тиск ворогів. А після рішень з’їзду в Любечі, коли Новгород-Сіверській став стольним градом, фортеця значно покращила свою обороноздатність. Виникала потреба і у князів вибудовувати своє буденне життя зовсім не за скромним виміром.

Розкопки надали науці змістовний матеріал у вигляді скляного посуду, уламків поліхромних глазурованих візантійських блюд, янтарних прикрас, намиста з напівкоштовного каміння, привабливих скляних браслетів різних моделей, кольорів і відтінків. А ще відкрито було великий погріб — «медушу», площею у п’ятдесят метрів квадратних, де зберігалися запаси меду, вина, інших продуктів. Дослідили вали і рови навколо замку. Було знайдено печатку князя Святослава Ярославича — сина Ярослава Мудрого, котрий значиться засновником династії сіверських князів і прадідом Ігоря Святославича, головного героя «Слова о полку Ігоревім».

Борис ДОМОЦЬКИЙ, м.Новгород-Сіверський

Продовження буде…

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?