Бобровичанка Віра Ващенко – Вчитель з великої літери. Про неї із захопленням та вдячністю згадує не одне покоління учнів. Дивовижна жінка, яка, здається, непідвласна рокам. Нещодавно вона святкувала ювілейний день народження. Їй виповнилося 80 років.
Народилася Віра Петрівна в 1936 році у місті Бобровиця, що на Чернігівщині. Тож залишилися в пам’яті дитячі спогади про війну. Сім’я проживала на початку вулиці Гагаріна (тоді вона називалася Лугова). Поруч жила бабуся. Одного дня на двох мотоциклах приїхали німецькі солдати і почали палити будинки. Мати намагалася врятувати помешкання, засипаючи вогонь землею. Та німець вдруге запалив факелом солому, якою був покритий дах. Будинок вигорів до вікон.
Багато часу в дитинстві маленька Віра проводила з бабусею. Єфросинія Акимівна працювала у колгоспі імені Петровського в огородній бригаді. Часто забирала на роботу з собою внучку. Дівчинка в міру своїх сил допомагала дорослим.
В родині Якушків (дівоче прізвище Віри Ващенко), де крім доньки був ще менший син Борис, панувала атмосфера взаєморозуміння і любові. Батько, Петро Антонович, воював, а після війни працював у Києві у залізничній міліції. Була можливість переїхати з сім’єю до столиці, але подружжя вирішило залишитися в Бобровиці. Добре знали у місті маму. Ольга Степанівна все життя працювала в магазині продавцем. І зараз Віра Петрівна не перестає дивуватися, як вона вміла так швидко рахувати в умі. Краще ніж на рахівниці.
В школу Віра прийшла добре підготовленою. Вміла читати і писати. В цьому була заслуга бабусі. Дуже повезло школярці з першою вчителькою. Клавдія Яновська стала для неї взірцем педагога і жінки. Клавдія Василівна також любила старанну ученицю, якій легко давалося навчання. В шкільні роки Віра була старостою класу, капітаном волейбольної команди.
Добре запам’яталася Вірі Петрівні і викладач англійської мови Дора Володимирівна, незважаючи на те, що працювала в школі лише півтора року. Коли вчителька пояснювала матеріал, то весь час зверталася до учениці: — Віра, скажи. Хвалила за успіхи у вивченні іноземної мови. Вийшло так, що учениця і педагог зустрілися ще один раз і було це тоді, коли Віра Ващенко вже мала диплом вчителя англійської мови. Віра Петрівна — випускниця Київського педагогічного інституту іноземних мов (нині національний лінгвістичний університет), який в свій час вважався одним із найпрестижніших вузів України.
З майбутнім чоловіком дівчина зустрілася ще будучи одинадцятикласницею. Володимир Ващенко закінчив військове училище у Калінінграді (Росія). На шкільному бал-маскараді молодий лейтенант запросив на танець чарівну ученицю. На другий день було побачення. У 1959 році Володимир та Віра одружилися. Ця щаслива подія в житті дівчини відбулася вже по закінченні інституту.
За направленням молода вчителька один рік працювала у Бобровицькій середній школі № 2, а далі перейшла у школу № 1. Швидко знайшла спільну мову зі своїми першими вихованцями – старшокласниками. Попри те, що педагогом була завжди вимогливим, незмінно користувалася великою повагою учнів. Любили її діти за глибокі знання іноземної мови,мудрість, справедливість, порядність, доброту, інтелігентність. Дівчат зачаровували ще й її елегантність, вишуканий смак.
38 років свого життя Віра Ващенко присвятила школі. Її професіоналізм високо цінили колеги. Про її здобутки свідчать звання «Старший учитель», «Учитель-методист», «Відмінник народної освіти» та медаль «Ветеран праці». Віра Петрівна впродовж багатьох років була незмінним керівником районного методичного об’єднання вчителів іноземної мови.
Своїм педагогічним досвідом ділилася не лише з педагогами шкіл району. На лекціях в інституті вдосконалення вчителів висловила свої критичні думки про підручники з англійської мови. Зауваження були настільки конструктивні, доречні, що невдовзі в Бобровицьку школу переймати досвід вчителя англійської мови приїхали керівники методичних об’єднань зі всієї області. Гості побували на відкритому уроці та стали учасниками конференції. Керівництво обласного відділу освіти запропонувало Вірі Петрівні підготувати методичні розробки, які були направлені до Міністерства освіти, а потім надруковані. Три роки педагог із Бобровиці читала лекції з методики викладання англійської мови в старших класах для студентів Ніжинського педагогічного інституту імені М.Гоголя (нині університет). В Бобровицьку школу до Віри Ващенко на стажування присилали студентів старших курсів названого вузу.
Віра Петрівна вже давно на заслуженому відпочинку. Спогади про школу завжди зігрівають їй душу. Вдячна своїм учням різних поколінь за те, що не забувають свою вчительку англійської мови. Телефонують. Пишуть. Заходять в гості. Надзвичайно тішить її думка про те, що зуміла залишити добрий слід в їх житті.
Життя прожити – не поле перейти. Доля була щедра до Віри Ващенко не тільки на радості. Посилала і випробування. Мужньо їх винесла. І незмінно зустрічає людей посмішкою, добрим словом, слушною порадою. Не втратила інтересу до життя. Багато спілкується. Любить читати. Обожнює і розводить квіти. Як і в молодості, демонструє зразок елегантності.
Династії вчителів у сім’ї Ващенків не вийшло. Син і донька обрали не менш благородний фах ніж у мами. Професію лікаря. Внучка закінчила економічний факультет. Для родини, як і для всіх учнів, Віра Петрівна взірець. В усьому.
Приходилося читати про порівняння вчителя з артистом. Тільки його сцена – це клас, а свою одну головну роль він натхненно виконує впродовж всієї педагогічної діяльності. Колишніх вчителів не буває.
Тож, як не сказати: — Браво, Віра Петрівна! Многії літа Вам у здоров’ї і радості! І насамкінець віршовані рядки, які написані саме про таких жінок, як шановна ювілярка:
Не питайте у жінки про вік,
Не в літах її справжнє обличчя,
Якщо серце й душа молоді,
Якщо світяться радістю очі,
Не соромлячись жінці тоді
Дайте вік, той, який вона схоче.
Браво, Віра Петрівна ! І многії та благії літа Вам!
Людмила ХВОЯ, м.Бобровиця, Чернігівщина
