Назви вулиць повинні бути такими, щоб їх не перейменовували

вулицяПройдусь по Донцовій, зверну на Рачкову, а на вулиці Круча полюбуюсь Д‏есною…

Прочитав у ЗМІ, що деякі громадяни не задоволені діями голови сільради у Кіровоградській області, який не дозволяє назвати одну із сільських вулиць іменем колишнього жителя цього села, а нині −  Героя Небесної сотні. Навіть, журналісти та політологи звинувачують голову сільради у відсутності патріотизму. Та я не згоден з огульними  звинуваченнями і вважаю дії голови логічними і виваженими. І ось чому.

Українське село знищувала колективізація та індустріалізація. Про це писано і переписано. Та є інші речі, на які майже ніхто не звертав уваги… Я народився і жив до закінчення десятирічки на Чернігівщині, в селі Макошино, на вулиці Рачковій. Пам’ятаю – були ще  вулиці Донцова, Смолярова,  Руденкова, Ригунова… На них до війни 1941-45 років переважно жили родини рачків, донців, смолярів,  руденків, ригунів… В моїх батьків було шестеро дітей, по четверо-п’ятеро – в інших родинах, а сусіди навпроти мали десятьох − вісім дівчат і двох хлопців: Валька, Бронька, Лорка, Женька, Юлька, Тоська, Любка, Володька, Вітька. Найменша Валька була на два роки молодша за мене. Одне ім`я не пам’ятаю.

Ще й по сьогодні сельчани називають в заплавах Задесення місця прізвищами працьовитих селян, які ще  за часів Столипінської реформи освоїли цілину, побудували садиби (хутора), насадили садів. Це  – Бабичове, Бондарцове, Калинське, Козлове, Кучеренкове, Мартинцове, Магличове, Мудрякове, Рачкове, Сахарове, Симонове… Та амбітні більшовицько-єврейські недолюдки, непридатні до нормальної людської праці, які захопили владу після Жовтневого перевороту, в 30-і роки ліквідували середняків як клас, спираючись на підтримку пустословів, злодіїв та нероб всіх мастей.

І в нас, і в десяти дітній родині  були однокімнатні дерев’яні хати з прибудованими під одним дахом не опалювальними допоміжними приміщеннями, які малу назву − сіни. Посеред жилої кімнати стояла піч та груба з чавунною плитою з двома отворами для кружків… З тильної сторони печі – міцний дерев’яний настил, який в залежності від чисельності родини продовжувався понад стінами. Підлоги були глиняні. Навіть прислів’я  було про те, що в цій хаті все,  як годиться: «І плита, і піч, і груба, і на печі – баба беззуба». Опалювали хмизом, лозою, бадиллям, сосновими шишками і хвоєю − усім, що горіло.

Не всі жили однаково. Та більш заможно-працьовитіші, серед яких найавторитетніший слідкував за порядком і злагодою на вулиці. Одна із вулиць села відрізнялася від інших добротними будинками з критими та оздобленими різьбовим орнаментом вхідними крильцями, дощатими воротами і парканами. На ній жили переважно євреї, які займалися не землеробством,  а споконвічно єврейським «корчемним» промислом. Під час німецької окупації їх жильці були репресовані, а в будинки заселилися радянські активісти і СМЕРШівці.

Та закінчилась війна. Пошесть перемейнування вулиць в містах перекинулась і в села. Назви вулиць заполонили Ленін, Сталін, Калінін, Ворошилов, Будьонний, Дзержинський, Крупська, Роза Люксембург, Клара Цеткін, Куйбишев, Артем, Фрунзе, Кіров,  Каганович.  З приходом (після кремлівського перевороту в 1964 році) до влади партійних гуляк і бездарів на чолі з Брежнєвим, вулиці перейменовували в честь вигаданих пропагандою «героїв» громадянської війни та організаторів голодоморів. З`являлися назви (переважно  на російській мові): Комуністична, Комінтерна, Красноармійська, Красна, Комсомольска, Піонерська, Інтернаціональна, Стрілецкая, Октябрьск…

Не думаю, що проімперські назви міст, вулиць, площ, проспектів та пам’ятники тоталітаризму і безгосподарності  позитивно діють на мізки мешканців. Аналізую результати виборів  до нинішнього парламенту в мажоритарних округах: менталітет обранців від Донецької, Луганської, Запорізької, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Харківської областей, де ще не провели перейменування антиукраїнських назв, відповідає, скоріше, уподобанням північного сусіда. Тому в цих регіонах  відчутніше проявляється радянська совковість та паростки сепаратизму і колабораціонізму…

У Чистий четвер Верховна Рада прийняла закон №2558, що засуджує тоталітарні режими, під які кольори вони б не фарбувались. Це означає, що по всій країні поза законом стає вся тоталітарна, радянська символіка – зноситимуть пам’ятники, мінятимуть назви вулиць, скверів, майданів, міст, заводів, лікарень, санаторіїв… Знову чиновники облрад та райрад нав’язуватимуть назви сільських вулиць. І якщо бувшу вулицю Рачкову, (нині Червоноармійська), на якій віками проживали родини Рачків, перейменують в Героїв Дніпра, Афгану або Чорнобиля, настрою і патріотизму мешканцям села це не добавить. Мені теж, бо батько і брат форсували Дніпро, тільки хвастун кичиться «афганок», а в ліквідації аварії на ЧАЕС я приймав участь особисто. Якщо й використовувати ці апокаліпсиси в назвах вулиць, то тільки в іншій інтерпретації: Приречених Афгану, Утоплеників Дніпра, Мерців Чорнобиля.

Переконаний, що тільки самі селяни повинні дати назву  вулицям, щоб в подальшому їх знову не перейменовувати. Приїжджаючи у рідне село, ніколи не чув, щоб хтось згадав вулицю Леніна, Свердлова, чи Красноармійську. Тільки − Смолярова, Донцова, Рачкова…

Олександр РАЧЕК, м.Чернігів

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?