Микола Лебідь — український Герой із Чернігова

Довгі роки ми не знали правди, яку комуністична окупаційна влада ретельно ховала. Минуло майже 100 років від початку Жовтневої революції, яка змінила долю України не в кращий бік. Ми б хотіли звернути увагу на життя та загибель першої жертви більшовицької агресії в Чернігові — студента Миколи Лебедя.

Микола Лебідь народився 4 грудня 1899 року в містечку Веркіївка Ніжинського повіту Чернігівської губернії в сім’ї вчителя земської школи — Дмитра Климентійовича. Про це оповідає ґрунтовне дослідження Тамари Андрійчук «Родина Лебедів у національно-культурному житті Чернігова на початку XIX ст.»/ ( Шрагівські читання, вип. І, 2011 р.).

Родина Лебедів залишила Веркіївку наприкінці 1899 р., одразу після хрещення молодшого сина Миколи. У метричній книзі Вознесенської церкви зазначено: «У козака м. Веркиевка Нежинского уезда Дмитрия Климентеева Лебедя и законной жены его Наталии Васильевой 4 декабря, а 12 декабря крещон сын».

У 1900 р. подружжя з малими дітьми переїхало до Чернігова, де батько отримав одноповерховий будинок, працюючи чиновником. Про атмосферу в сім’ї ми можемо дізнатися з даних протоколу допиту НКВС Ананія Лебедя, старшого сина Дмитра Климентійовича:

«Батько мій належав до тих українофілів, котрі вірили тільки в український рух, у Жовтневій революції він вбачав крах українського руху. Його політичні погляди завжди визначало українство.

Питання: У якій політичній атмосфері ви виховувались?

Відповідь: У моїй сім’ї завжди панувала українська розмовна мова, наша сім’я добре спілкувалась із родиною Коцюбинських, саме Коцюбинський багато вклав у нашу атмосферу».

Батько Миколи Лебедя був діяльним патріотом, організатором товариства «Просвіта» та видавництва «Сіверська Думка».

Можливо, саме таке виховання і стало поштовхом для вибору подальшої долі гімназиста, члена «Просвіти» Миколи Лебедя, який одразу вступив до «Української партії соціалістів-революціонерів».

30 січня 1918 року, у віці 18 років, його спіткала загадкова смерть.

Місцева преса писала: «В ночь на 30 января 1918 года был задержан большевиками на одной из улиц Чернигова воспитанник старшего класса местной гимназии Николай Лебедь, сын служащего в губернском акцизном управлении. Задержанного Лебедя нашли на улице в бессознательном состоянии с простреленною головою».

Запис у метричній книзі Вознесенської церкви м. Чернігова підтверджує таку інформацію: «8 февраля 1918 г. умер, 10 похоронен козака м. Веркиевка Нежинского уезда Дмитрия Климентиева Лебедя сын Николай, 18 лет. Причина смерти: от гнойного воспаления мозга после огнестрельного ранения. Погребение совершили: Ректор Духовной семинарии Архимандрит Николай и другие священнослужители на общем кладбище».

Через це побутують дві версії його загибелі. За першою він брав участь у бою під Крутами. За другою — став першою жертвою «червоного терору» в Чернігові.

Щодо першої версії, то існують дані про те, що з Чернігова на захист Бахмача від більшовиків відправився загін Вільного козацтва у складі 75 багнетів на чолі зі штабс-капітаном Г. Корейшою та поручником М. Яновим. Інший загін вільних козаків, такої ж кількості, на чолі зі штабс-капітаном Борзяківським залишився для охорони Чернігова. Пізніше цей загін козаків брав участь у бою під Крутами, і є імовірність, що Микола Лебідь отримав поранення саме там, побратими привезли його до Чернігова, де він і помер.

За іншим здогадом Микола Лебідь 30 січня 1918 року був затриманий більшовиками, згодом його знайшли на вулиці без свідомості та з вогнепальним пораненням голови. Травма виявилася несумісною із життям, і 8 лютого 1918 року він помер на руках у своєї матері.

Чи не про нього оповідає публікація Івана Курача (псевдонім Іван Чигирина) у часописі «Українське Полісся» за 6 листопада 1941 р. Згідно з цією публікацією, більшовики в часи революційних подій убили хлопця, який підіймав жовто-блакитний прапор на Валу.

Найбільш імовірною є, певно, перша версія, адже більшовицький режим у Чернігові був, як не дивно, не жорстоким, навіть зберігалася паралельно структура міської самооборони «Вільного козацтва». (Володимир Бойко, «Перше пришестя: встановлення більшовицької влади в Чернігові», «Чернігівщина incognita», Чернігів, 2004 р.)

Щодо жорстокості: масовий алкоголізм із грабунками, реквізиціями і навіть стрільбою з гармати замоскворецьких червоних гвардійців був присутній, проте цілеспрямованого червоного терору не було. Причиною цього стала відсутність у чернігівських більшовиків бажання проливати кров, вони повсякчас вступали в суперечки зі своїми російськими колегами, які якраз бажали радикальних кроків.

Незважаючи на всі розбіжності у варіантах, можна сказати, що Микола Лебідь загинув від більшовиків чи їхніх прибічників 30 січня 1918 року, бо саме в той день рідні прийшли до комісаріату з проханням розслідувати вбивство. Але керівництво лише висловило своє співчуття і почало доводити свою непричетність, а на гвіздку в кабінеті висіла шапка вбитого.

Ця смерть сколихнула все місто, похорон Лебедя набув широкого розголосу серед населення. Поховали його з усіма почестями як справжнього героя. На могилі були прощальні промови, у яких громадяни висловлювали свій сум та обурення з приводу наглої передчасної смерті. За свідченням преси, «на похороні народу було багато, особливо шкільної молоді». Представнику ради «не дали можливості говорити», із міської думи на честь героя навіть винесли «старі корогви», було чимало вінків. Фактично, то була перша антибільшовицька маніфестація в місті.

На надгробку було викарбовано напис: «Щирому сину України».

Доля цієї людини склалася трагічно, як і всіх національно свідомих людей XX ст.

Першим увагу на цю могилу звернув рухівець Анатолій Шацький, який 10 квітня 1991 року надав пропозицію керівництву демократичних організацій та партій щодо впорядкування могили М. Лебедя та матері, а також сестри Михайла Коцюбинського.

Ініціатива була підтримана, і 20 квітня 1991 року відбувся перший альтернативний суботник, під час якого було впорядковано зазначені поховання. Валерій Сарана, Лариса Куровська, Володимир Кузьменко та інші рухівці взяли в цьому участь. Пізніше до надгробка прикріпили тризуб, упорядкували могилу, посадили квіти.

У середині 2000-х років чернігівські націоналісти з ГО «Тризуб» ім. С. Бандери, УНА-УНСО, КУН упорядкували могилу Героя.

Сергій КОСТЕНКО, Олександр ЯСЕНЧУК

Північний вектор та газета Світ-інфо

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?