Ми всі на шахматному полі

Олена АНАНЬЄВА, «Я ЧУЮ НІЖНІЇ СЛОВА...»
Нові вірші Олени Ананьєвої з Німеччини у перекладі Ярослава Савчина українською.

***
Я чую ніжнії слова,

вони звучать від тебе,

я пропускаю їх крізь себе...

Кришталю тиша лісова

лягає в пристрасть

філігранно

серцева цнота захмеліла

і видихає розімлілі

слова, мов електронні рани.

Над головами небо раннє –

Господніх вічних хоругов,

в якому світиться Любов,

та сокровенна, первозданна.

І хоч раніше все було,

як хмари піднебесні рвані,

порізи в долях наче рани –

твоїм цілунком замело.

А птиці будять на світанку,

за ласки дивної природи

торкаючись твоєї вроди

мов вітер юної фіранку.

***
Може...

ти для мене новий Наполеон –

завойовник простору між нами,

малюючи земними іменами

на острові Олени – еталон

Ти написав мені листа:

мережив мрії-піраміди

повітрям

в платтячках Сильфіди,

небесні творячи міста.

В благанні вільної душі –

можливість

мріяти й любити –

і на шляхах не розгубити

плин Рони-річки у дощі.

Сумую, полководцю, в самоті

Крізь швидкість часу,

тугу і обійми...

Не згадуй більше

про походи й війни

На нашій королівській висоті!

***
Вітрила бачу я на щоглі...

Бом-брамсель приймає вітер.

Ми разом –

у далеких джунглях

будуєм миті з милих літер.

І нас вітрам не зупинити...

Твій голос тане в снах медових

Монетки кидаєм у миті,

лагун діставшись бірюзових.

Неба дзеркальні привіти,

малюють мозаїку літа.

Наших клітиночок квіти

Цвітуть на коханій орбіті.

А ми вже поспішаєм до зірок,

лишаючи стихії і надії...

І відстані скорочує наш крок

як ми –

серця наблизити посмієм.

***
Я хочу тебе,

мій милий, ніжно любити.

Замочок вірності повісим на містку.

Й любимі весни будемо ловити,

цвітіння сад на юному листку.

Життя – не тільки наші почуття:

Адам і Єва – поглядають з неба –

й зрівняють сполохи серцебиття,

мов дві гори піднісши, за потребу.

В тонкому зрізі часу і життя

Знайдем шпаринку

почуттів у дверях.

Й оголені серця – за відкриття –

сприймем, мов вперше,

в нашій біосфері.

вірші_Ананьєва

***
Ви фразою міцно закуті –

формові «солдатики» з олова.

Збігаються наче зі ртуті

метафори «з ніг на голову».

А слова – як посланці часу –

мудреці, лиходії і свідки, –

соратники й зверхники наші

і душ нерозкритих відбитки.

Батут вас приймав перекинутих...

Ми злітали, накресливши сальто.

І у коло влітали, відкинуті,

у швидкому авто на асфальті.

Ряд за рядом дерева танули.

А на долі розмічено вензелі.

На палітрі рахуємо гранули,

як художник розписує пензлі.

В якусь мить стоїмо ми навпроти

Між років –

в Соловках, а чи в Горлівці.

І змиваємо фрески скорботи

взявши ангелів у співці.

***
Багато зроблено...

Ще більше хочеться.

А ніч розкидає мереживо мрій.

Від себе рятуючись,

списуєм зошити,

мов кришиво долі

вискладуєм в стрій.

Наївні моменти і ранні печалі.

Життєвий рятунок з минулого дня.

А завтрашній час нам готує причали,

Як скошеним полем колюча стерня.

Намалюй мені місто, і море, і гори,

і бризи світанків, і мрію Ассоль...

І мінорно пливе

поміж хвильками долі.

Наш вітрильник між хмар-парасоль.

***
Вечір Вітру замнув капелюх набакир,

розійшовсь не на жарт, хуліган.

Покульгав поміж гнізд, мов факір,

сплівши з пристрасних віт барабан.

В небо випустив заполоч слів,

феєрверки в світліючи даль.

Поміж наших поплив кораблів,

І зминув у пісенну вуаль...

А ти вістку чекаєш з вітрів,

Мов у вічному морі маяк.

Й зустрічаєш приплив зі світів,

й SMS, що напише моряк.

Вечір Вітру – і ластівок небо...

І факіра рукав вам осушить сльозу.

І немов еліксир душу врадує щебет

перелітних птахів на травневу грозу.

Вірші_поезія_життя_

***
Наче з Відня, від Захер-торта,

увібрали традиційність славну,

нам не відкривали ніжності портал,

хоч школа у кварталі здавна.

Не школа, а гімназія Маринінка,

від царського роду, Марини імен,

і їжа згадалась – смачнюча, п’янка...

Ці булочки, на дріжджах, – феномен.

На Ніжинській вулиці – милій, старій

Згадавши колишнє юнацьке життя,

тепер там «Обжора» клієнтів щедрить

з «Ням-Ням» і «Вареничною»

солодять буття.

Булочки, здоба, збиті з ваніллю,

Родзинки, і пудра, і джеми, і мед, –

ще пахнуть гарячим вугіллям

і вгадують наші смаки до прикмет.

***
Ти напишеш мені листа,

дзвякни в «лічку», ніби до дна –

в склянку днів і обжиті міста,

немов дощ до сухого вікна.

Скільки випало віщих «монет» –

ніби зоряне світло і джаз.

Ми втікаєм із наших тенет

поміж брехні і образ.

Ці листи – почуття і тремтіння.

І оголений обрис ноги.

І шпариночка світла у тіні.

І втікання в фейсбук від нудьги.

***
Вірші_поезія_життя_

Звідки знав Кандинський,

звідки знав Малевич,

що їх діяння творчі

знову оживуть,

в романах, і квадратах,

розставлені в століттях,

в мистецькому безмежжі

знову проростуть.

Шах, мат, чорний квадрат,

і скачуть, скачуть сині коні,

шах, мат, чорний квадрат,

за часом у погоні.

Ми всі на шахматному полі

стежки шукаєм до основ.

І спішимо мостами долі

до храму

з назвою – Любов.

***
Нехай летить

Голландець синьокрилий

між хмарами... і по живій воді...

А плин думок вже музикою лине

до гармонійних і стрімких подій.

***
Часто просим Бога,

ласки й допомоги, –

забувши повернути

вдячність у тривозі.

Як плід від роду гілки,

ми губимось у часі.

Хай барвами сопілки

Світліють долі наші.

***
Вантаж піднявши...

І його нести.

Мені потрібно. Й звати за собою.

І до Парнасу зводити мости

І в діях позначитися добою.

Хоч важко...

Та назад не повернем.

Така мені судилась пісня й мука.

І зі шляху свойого не зійдем

Не зваживши

на зваби і спонуки.

Надії світу ми приймем

Чутливим серцем, як мірило.

Земним тяжінням обіймем

Розтріпані в дорозі крила.

***
Я з вами, друзі, зі всіма,

до тонкощів душі і суті!

Засвічусь зіркою сама

і світлом переборю сутінь.

Думки озвучую свої

Сюжет яких –

лиш разом з вами.

І кожну мить,

як вічний сенс

хай сонце сяє

понад нами!

Олена АНАНЬЄВА, Україна – Німеччина

Українською переклав Ярослав САВЧИН

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?