«Ми щасливі, коли вдається допомогти важкохворій дитині»

Виповнилося 80 років від дня народження Василя Івановича Пасічника – видатного Українця та Лікаря, знаного в нашій країні і за кордоном, чуйної й шляхетної Людини. Саме про таких подвижників говорять – Добротворець. Дуже ємке і вагоме слово!

Ювіляр – директор обласного Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, котрий допоміг тисячам хворих на важкі недуги. Василь Іванович – кандидат медичних наук, професор, заслужений лікар України. Кавалер орденів Ярослава Мудрого IV та V ступеня. Почесний доктор медичних наук «Раскін Університету» (Англія), «Благодійник року»…

Втім, ні численні вагомі титули, ні поважні літа не впливають на його невгамовну життєдайну енергію і прагнення працювати для людей та рідної держави. Тож і сьогодні у Василя Пасічника – огром роботи й цікавих ідей та планів! Зателефонувавши йому буквально напередодні ювілею – домовитися про інтерв’ю, почув: «Увесь день – дуже зайнятий, тому можу зустрітися з вами лише увечері». Ось такий добродій – не може сидіти без улюбленого діла. Бо серцем і душею – завжди зі своїми пацієнтами, які так потребують його уваги та підтримки!

Василь Іванович Пасічник

– Василю Івановичу, редакція нашого видання щиро вітає вас з ювілеєм! Зичимо вам здоров’я, любові, наснаги і всіх гараздів!

– Щиро дякую, навзаєм! Газета підтримує нас постійно, публікуючи на своїх шпальтах матеріали на медичну тематику.

– Ви – родом із благодатної Волині, де у мене багато друзів, зокрема Шевченківський лауреат, видатний український письменник Василь Слапчук, який після важкого поранення на війні не може ходити, пересувається лише в інвалідному візку. Я розповідав йому про чудового земляка, який трудиться в Чернігові, опікуючись проблемами дітей-інвалідів, зокрема хворих на ДЦП. То Василь переказував вам вітання та найкращі побажання!

– Так, звичайно, я знаю про Василя Слапчука. Хто ж його на Волині не знає?! Читав і статті про нього. Дивовижний, мужній добродій. Дай, Боже, йому здоров’я! Ось на таких людях і тримається світ.

Звісно, Волинь – завжди в моєму серці, як і Чернігівщина, що вже стала рідною! Я народився у с. Новостав Горохівського району. Тоді ця територія до 1939 року належала Польщі. Батьки, Іван та Марія, трудилися на землі. Потім, коли прийшла Червона Армія, тата забрали на війну. Він був фізично дужим, тож служив в артилерії, де треба носити ящики зі снарядами. Загинув у 1944-му, в Прибалтиці. Закінчивши сім класів, я рік працював у колгоспі. Тоді було дуже мало освічених людей, тому я, п’ятнадцятилітній, одразу став заступником бригадира – обліковцем. Але мені дуже хотілося вчитися. Тож закінчив педіатричний факультет Львівського державного медичного інституту. У 1968-му переїхав до Чернігова, трудився ординатором дитячого відділення обласної лікарні, завідувачем грудного відділення Чернігівської обласної дитячої лікарні, головним педіатром області… Був заступником завідувача з питань охорони материнства та дитинства і медичних проблем аварії на ЧАЕС.

– Знаю, ви першим серед педіатрів Чернігівщини стали кандидатом медичних наук. А потім створили «Відродження»!

– Так, аспірантуру я закінчив заочно. І в 1996-му очолив Центр медико-соціальної реабілітації дітей-інвалідів (ЦМСРДІ) «Відродження». Як мені спала на думку така ідея? Після Чорнобильської катастрофи кількість дітей-інвалідів в нашій області збільшилася втричі. А реабілітаційних центрів не було… Моя дружина, Наталія Леонідівна Зенченко, за фахом – дитячий невролог і добре знає генетику. У 1992 році в державі вийшла постанова, яка стала юридичною основою для відкриття ось такого центру. Ми з дружиною написали тоді концепцію розвитку обдарованих дітей, серед яких – багато інвалідів. Однак грошей на втілення важливого проекту не виявилося. Тому ми вдячні тодішньому віце-прем’єр-міністру, академіку Миколі Григоровичу Жулинському, який, попри все, підтримав нашу ініціативу.

Микола Григорович і зараз про вас прекрасно відгукується! Він тепер – директор Інституту літератури Національної академії наук України. Ми з ним нещодавно спілкувалися на святі в Ічні, куди академік приїздив разом із нашим славетним земляком, Героєм України Юрієм Мушкетиком. Згадували й про ваше «Відродження», як про унікальний центр – по суті, перший такий у нашій державі, справжній український феномен. Звісно, є вузькопрофільні медичні заклади, а у вас же тут – і висококваліфіковані лікарі, й досвідчені психологи,а ще – соціальні працівники, чудові педагоги… Тобто це – водночас дієва комплексна допомога. Мамі з важкохворою дитиною вже не потрібно марнувати час, довго ходити від одного медичного закладу до іншого – все компактно розташоване зовсім поруч!

– Авжеж, ще в 1998 році у нас з’явився кабінет стоматолога. Адже всі діти-інваліди мають проблеми з карієсом – імунітет низький… Нам вдалося познайомитися зі стоматологом із Лондона, котрий люб’язно відгукнувся на наше прохання – привіз до Чернігова сім стоматологічних установок! І нам, в центр «Відродження», а ще – в інші медичні заклади міста. Досі ця установка у нас працює – така якість.

До речі, спочатку на втілення в життя нашої програми – створення матеріально-технічної бази центру «Відродження» знадобилося 2,8 мільйона гривень. 86 відсотків коштів склали благодійні внески. Ми познайомилися з Ніною Роджерсон, колишньою чернігівкою, яка мешкає у Великобританії. То вона одразу ж пообіцяла допомогти і привезла гуманітарну допомогу. Тоді також посприяли чернігівський міський голова Віталій Косих, його перший заступник Олег Білоусов, голова Деснянської райради Микола Сенькович… Нам віддали приміщення колишнього дитсадка підприємства «Хімволокно».

– Я тут щойно, коли йшов на зустріч, поспілкувався з мамою хлопчика-інваліда. Вона дуже задоволена і вдячна вам! Вони приїздять із району три – чотири рази щороку, мешкають в окремій палаті, і мають усе необхідне, причому цілком безкоштовно. Дитині тут подобається: затишно, лікарі та педагоги – привітні, чуйні, дбайливі. А головне – професіонали своєї справи!

– Зараз у нас – черга дітей-інвалідів з інших областей України, і вже на це літо все повністю розписано. З Києва теж із задоволенням приїжджають. Є дітлахи з окупованих територій Донбасу – Донеччини та Луганщини. Звісно, діти з усієї нашої Чернігівщини – тут постійно. Модель, за якою організовано центр, взагалі, співзвучна концепції «Тандем», запропонованої Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Вона зорієнтована на відновлення втрачених або послаблених фізичних можливостей, соціалізацію дітей, поліпшення їх емоційно-психологічного стану.

– Ваш центр відомий в Україні та за кордоном. Після ознайомлення у 2003-му з його роботою, фахівці з Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), доктор Мартін Бакс (Лондон) – голова Європейської академії дитячої інвалідності, й професор Григорі О’Браєн (Ньюкасл) – із кафедри еволюційної психіатрії університету «Норсамбрія», зробили позитивні для нашої України висновки про стан організації реабілітації дітей-інвалідів. Також Центр відвідувала й дружина Президента України Марія Порошенко.

– Торік ми відсвяткували своє 20-річчя. У середині листопада народний депутат Сергій Березенко почав реалізацію однієї зі своїх передвиборних обіцянок із прибудови паліативного відділення, виділивши для цього зі свого депутатського фонду та Державного фонду регіонального розвитку 11 млн. гривень. Разом із губернатором Чернігівщини Валерієм Кулічем та міським головою Чернігова Владиславом Атрошенко вони заклали капсулу в стіну новенької цегляної кладки. Отож новий триповерховий комплекс планується відкрити цього року – до Міжнародного дня захисту дітей.

– Думаю, варто назвати закордонних друзів, які протягом багатьох років безкорисливо допомагають вам у такій благородній справі.

– Із задоволенням! Ніну Роджерсон я вже назвав. Дуже допоміг Річард Робінсон. От вони починали цей проект. Ніна – проста і дуже чуйна жіночка, дружина англійського інженера, а Річард – фахівець банківської сфери. Вони займаються благодійною допомогою. За три місяці після нашого знайомства Ніна Роджерсон привезла до Чернігова журналістів англійської телекомпанії, котрі зробили документальний фільм про наших дітей-інвалідів. І потім цю хвилюючу кінострічку показали у Великобританії. Її подивилися Джордж та Маріон Мілз, і їх дуже це зацікавило. Це був 1995 рік, вони сюди приїхали, познайомилися з нами й пообіцяли допомогу. І в травні 1995-го організували великий кортеж машин гуманітарної допомоги до Чернігова.

– Так, пам’ятаю, був дуже великий резонанс! Велика кількість автівок їздила по нашому місту з прапорами. Мешканці навіть спеціально виходили подивитися на те диво.

– Джордж Мілз, до того, як стати благодійником, працював у бізнесі – у нього була швейна фабрика, де виготовляли брюки. Маріон мала свої магазини в Лондоні… Коли в 1996 році ми відкрили центр «Відродження», і вони завітали й побачили, що все, привезене ними в 1995-му, ми виставили, англійці нам повністю повірили. Пізніше він нам відверто розповів, як свого часу привозив гуманітарну допомогу в Румунію, й буквально через місяць деякі цінні речі просто зникали у невідомому напрямку… А тут благодійники переконалися, що в Чернігові, у «Відродженні», все робиться виключно на благо важкохворих дітей. Бо ці дітлахи у нас – головні, й наше найсучасніше обладнання – для них. Відтоді Джордж та Маріон – наші великі, добрі друзі! Вони настільки вже звикли, що без чернігівського «Відродження» буквально жити не можуть. Навіть сорокаріччя свого весілля це подружжя з Англії у нашому місті відзначало! Кажуть, ми для них – мов рідні.

– Дивовижно!

– Це благодійна організація «Англійська допомога знедоленим дітям». А зараз нами опікуються Алан Хілар і Полін Кронвейн. Їхня організація – «Фелстед допомога знедоленим дітям». Фелстед – це англійське містечко, де вони живуть. На їхній емблемі – румунська дівчинка, яка хворіла лейкозом… Ми теж неодноразово були в Англії. У 2012 році нас запросили в їхній вуз – «Англія Раскін університет». Це величезний виш – там 34 тисячі студентів, більше сотні різних спеціальностей, йому наразі виповнилося вже 256 років! Коли я презентував наш центр, вони дуже зацікавилися і згодом прислали до нас делегацію. Відтоді ми й співробітничаємо, вони надсилають волонтерів-студентів, які щороку приїжджають до нас, допомагають працювати з дітьми. Цього року 6 червня очікуємо групу студентів з англійського університету. Також нам допомагають благодійники з США.

– Василю Івановичу, з яким настроєм ви зустріли свій ювілей? Все-таки 80 років для такої відомої людини – це велике свято!

– Знаєте, відверто кажучи, ми з дружиною – не надто любимо гучну увагу. Для нас головне – це справа, якій ми присвятили своє життя. Щасливі, коли вирішуються ті чи інші питання, коли вдається допомогти важкохворій дитині.

MINOLTA DIGITAL CAMERA

– Така робота – це величезні фізичні та психологічні навантаження! Як ви відпочиваєте?

– На городі. У нас є грядки, щоб вирощувати свіжі овочі. От ми там із дружиною й трудимося. Є коти, собака… Взимку синичок підгодовуємо… Зробили газон – приїжджають онуки, щоб пограти в футбол. Коли ж у нас гостюють англійці, то теж дуже люблять бувати там, на дачі. Пригощаємо їх нашою оковитою, яку самі виготовляємо, подобається їм. Власне, ми живемо загалом своєю роботою… Працюватимемо, доки Бог дасть силу та здоров’я. Адже відчуваємо, що все-таки не змарнували своє життя, і справді недаремно живемо на цьому світі.

Спілкувався Сергій Дзюба

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?