Москва є поневолювачем націй, вона тримає ці нації в стані уярмлення

«…політика «мирного співіснування» дошкульно б’є і по життєвих інтересах поневолених Москвою націй, даючи Москві силу і спроможність тримати ці нації в стані уярмлення», — Микола Лівицький.

22 січня 1907 р. у Жмеринці на Вінниччині народився Микола Андрійович Лівицький, громадський і політичний діяч, Президент УНР в екзилі.

У листопаді 1920-го разом із батьком Андрієм Лівицьким, головою Ради міністрів УНР, емігрував до Польщі. Навчався в Женевському університеті, магістр комерційних наук. Активіст студентського руху, один із видавців часопису «Студентський голос» (1927-1928).

Надалі перебував на дипломатичній роботі в країнах Європи. З 1931-го – постійний секретар уряду УНР при Лізі Націй. У 1938-1939 роках координував дії уряду Карпатської України з урядом УНР в екзилі. В 1942-му приїхав до Києва для налагодження політичної роботи, але був ув’язнений гестапо та відправлений до Польщі.

Один із засновників Українського національного державного союзу, його голова (1951). Від 1948-го – член уряду Української Національної ради (УНРада), з 1957-го – прем’єр і міністр закордонних справ.

3-й Президент УНР в екзилі в 1967-1989 роках.

У 1975-му вийшов збірник статей Миколи Лівицького «Захід-Схід і проблематика поневолених Москвою націй». Автор гостро критикував політику мирного співіснування Заходу і СРСР: «Користується з неї облудно Москва, яка поширює свої впливи, а Захід знаходиться у відступі і, як до цього часу, постійно програє… Я вважаю також, що політика «мирного співіснування» дошкульно б’є і по життєвих інтересах поневолених Москвою націй, даючи Москві силу і спроможність тримати ці нації в стані уярмлення».

Щодо тодішнього становища України Микола Лівицький зауважував: «Нині існуюча на українській території Українська Радянська Соціялістична Республіка – це ніяка українська суверенна держава і ніяка соборна Україна. Совєтська пропаганда твердить про «возз’єднання» українських земель у межах УРСР після другої світової війни… Але таке «возз’єднання» справді не має нічого спільного з соборністю, якої прагнули і прагнуть українці. Українці прагнули соборности, злуки всіх своїх земель у єдиній вільній і суверенній державі. Сьогодні українські землі перебувають в одній «соборній неволі», в «соборній тюрмі», що нею є нинішній окупаційний советський режим в Україні».

Помер 6 грудня 1989-го в Філадельфії (США).

Сергій ГОРОБЕЦЬ

Навигация по записям

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?