Лікар: «Найтяжче на війні – не впускати у серце ненависть»

СвітличнийВіталій Світличний – лікар-отоларинголог Сосницької районної лікарні. У зоні АТО він провів понад півроку: 28 березня минулого року був призваний на службу, а 20 березня цього року повернувся додому.

Майор запасу з 25-річним медичним стажем, який два роки служив у радянській армії, випускник Луганського медичного інституту – шанований не лише у своєму районі лікар і патріот. Він – цікавий, ґрунтовний і переконливий співбесідник. Його світобачення і досвід спонукають до роздумів дорослих і школярів.

– У військкоматі сказали, що армія потребує медиків. Увечері зателефонували і повідомили, що завтра вранці треба бути в пункті збору, – розповідає Віталій Вікторович. – Треба – значить, буду. Пару тижнів проходив навчання у Гончарівському, в розташуванні 1-ої окремої танкової бригади, а з 12 квітня займався медзабезпеченням базового військового табору і блокпостів у Городнянському районі Чернігівщини. Найнеобхідніший медичний інструмент узяв свій, літню форму купили самі, бронежилет видала районна влада.

Валерій Світличний зі своїми побратимами
Валерій Світличний зі своїми побратимами

У травні танкову бригаду відправили до Луганського аеропорту. А згодом і я до неї приєднався. У складі мого медичного екіпажу були всі земляки: фельдшер Сергій Любенко з Козелецького району, санінструктор Сергій Приходько з Корюківки, другий санінструктор – Віталій Овчар із Коропського району, водій Юрій Кубрак із Ічні.

Жили медики в бункері, разом із бійцями стрілецької роти. Операційну для надання первинної допомоги облаштовували де прийдеться: у гаражі, в боксі колишньої військової частини. Все розташовували під рукою, щоб можна було будь-якої миті швидко зібратися. Бувало, у госпіталь поранених не могли вивезти кілька годин, тому життєдіяльність треба було підтримувати на місці, своїми силами.

Валерій Світличний зашиває рану бійцю
Валерій Світличний зашиває рану бійцю

Проблем із медикаментами, дякуючи волонтерам, не мали, натомість були великі негаразди з транспортом: машини – старі, ламаються, без спеціального медобладнання, дуже вразливі. Тому поранених найчастіше вивозили на БМП, у тісному непристосованому відсіку для десанту.

Довелося майору Світличному побачити відступ наших воїнів, прорив ворожого кільця і загрозу оточення. Тоді медичний екіпаж у першу чергу відправив у тил поранених, а сам пробивався разом із бійцями. Скільком сотням чи тисячам наших солдатів лікар надав допомогу – годі й порахувати. А смуток від втрати побратимів не забудеться ніколи. Згадує лікар чернігівця Віталія Рябого, майора Деркача з Гончарівського, який разом із водієм підірвався на міні, Анатолія Буряка, якому не судилося перепливти Сіверський Донець…

– Після виходу з оточення нас відправили на відпочинок до Чугуєва, – продовжує розповідь Віталій Світличний. – Хлопці потомлені, виснажені, а за кілька сотень метрів від нас – полігон, де цілодобово йдуть навчальні стрільби, не можна заснути. Хіба в такій обстановці реабілітуєшся? Аби генерали хоч раз «відпочивали» під вибухи, то, може, дещо розуміли б. У нас немає проблем із солдатами, обороняти Україну є кому. Наші бойові офіцери вміють командувати не лише ротами, вони можуть керувати арміями. Вважаю, що саме такі повинні бути в Генеральному штабі, а не ті, що понад 20 років руйнували армію.

Медичний екіпаж Світличного (він - у центрі)
Медичний екіпаж Світличного (він – у центрі)

Незважаючи на війну, керівник медекіпажу навчався – слухав курси з тактичної медицини, які проводили в Дніпропетровську інструктори з США. Там дізнався, що американські військові медики мають пристрій, з допомогою якого ставлять крапельницю в кістку, якщо пошкоджені вени на кінцівках. Від українських меценатів-організаторів семінару отримав тактичний ранець із медикаментами, але, на жаль, без згаданого пристрою. Високо оцінив лікар Світличний і НАТОвський кровоспинний засіб Celox, який постачали волонтери: він діє миттєво і не припікає краї рани, на відміну від російського «Гемостопа».

– Під час війни в Афганістані американці могли вивезти вертольотом пораненого з поля бою за 15 хвилин, – розповідає Віталій Вікторович. – Горці не стріляли по червоному хресту. А наш ворог – жорстокий і цинічний, для нього не існують ніякі міжнародні норми, він навмисно цілить у медичний транспорт і в медиків. Тому ми не носили пов’язки, щоб не бути мішенями. Я вважаю, що на передовій не повинно бути лікарів, бо це нераціонально – лише парамедики (люди до автоматизму навчені надавати першу допомогу). Лікарі мають працювати в операційних і стаціонарах, надаючи висококваліфіковану допомогу. А в польових умовах важлива оперативність.

– Якби не підтримка земляків, – говорить Віталій Світличний, – то воякам танкової бригади було б набагато тяжче. А так – ліс для перекриття бліндажів надав Корюківський лісгосп, дровами на всю зиму забезпечили сосницькі лісівники, місцеві волонтери передавали, крім харчів, бушлати і взуття – шиті бурки. У них цілу зиму мій екіпаж і ходив.

Що на війні найтяжче? Не впускати у серце ненависть, залишатися людьми. Ми воюємо тому, що любимо свою родину, рідну землю, країну, а не тому, що когось ненавидимо. Адже війна все одно скінчиться, а ненависть у серці приживеться і перейде на інший об’єкт. А це – неправильно, недобре, і про таке потрібно говорити дітям. Коли я зустрічаюся з учнями Пекарівської школи, що неподалік Сосниці, вони замислюються над моїми словами.

Любов ПОТАПЕНКО, м.Чернігів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?