Корупція: Конституційний Суд України – проти України

27 жовтня Конституційний Суд України ухвалив рішення по поданню групи депутатів Верховної Ради – щодо відповідності Конституції України деяких положень нашого законодавства, що стосуються боротьби з корупцією. Точніше, три подання одночасно.

Що відбулося?

Суд підтримав ряд пунктів подань (далеко не всі) і визнав деякі положення законів не відповідними Конституції. Натомість, і це доволі дивно, суд вийшов за рамки подань і додатково визнав неконституційними ще ряд положень законів, про які й не йдеться в поданнях.

Це рішення КС викликало величезний резонанс в суспільстві. Чимало громадян, коментаторів називають це мало не катастрофою для держави, принаймні величезною політичною, суспільною кризою з мало передбачуваними наслідками. Це названо реваншем проросійських політичних сил, наступом на європейський курс України.

Давайте спокійно розберемося. Бо враження, що багато громадян, в тому числі і активні коментуючі, не читали цих документів. Я прочитав, попри їхню громіздкість. Рішення КС за обсягом десь як три з лишком сторінки газети формату А3. Подання депутатів менші, але теж доволі громіздкі. Левина доля рішення КС – це констатуюча частина, а вердикт – лише кілька останніх абзаців.

Домінуюча тема рішення КС – багатослів`я про потребу незалежності судів, а значить – і головного з них, Конституційного. Про три незалежні гілки влади України, як це є в демократичних державах: законодавчу, виконавчу, судову. Саме цим КС мотивує своє рішення, суть якого – анулювання контролю держави за статками її посадовців. Чому такий контроль применшує незалежність судів – питання до самого КС,

Суть подання і рішення КС

4 серпня 2020 року 47 депутатів Верховної Ради України внесли до КС одразу три подання щодо відповідності Конституції таких актів:

подання перше – щодо статей 96-1, 96-2 Кримінального кодексу України;

подання друге – щодо окремих положень статей 64-2 і 91 Кримінального процесуального кодексу України;

подання третє – щодо конституційності положень одразу кількох законів.

Одразу треба внести ясність: ні в поданні, ні в рішенні КС не йдеться про скасування відповідальності за так зване «незаконне збагачення», про що теж багато галасу у коментаторів. Ще при попередній владі, на хвилі пост майданної кампанії «боротьби з корупцією», у

Кримінальний кодекс України було внесено статтю 365 – про цю відповідальність за незаконне збагачення. Вона одразу викликала аргументовану критику фахівців. Адже суть її була в тому, що підозрюваний у «незаконному збагаченні» мусив сам доводити, що він чогось не вкрав. Замість того, щоб правоохоронні органи розслідували і доводили, що такий-то щось украв, отримав хабаря, словом, незаконно збагатився. Тобто, доводь, що ти не винний, коли ще ніхто не довів, що ти винний. Цим було грубо порушено презумпцію невинності, діючу у всьому цивілізованому світі.

Цей же наш Конституційний суд 26 лютого минулого року, тобто ще за попередньої влади, скасував одіозну статтю ККУ. Але невдовзі прийшла нова влада, у значній мірі – на тій же хвилі боротьби з корупцією. Президент Зеленський подав у парламент новий законопроект, Рада ухвалила закон 31 жовтня, 26 листопада президент його підписав і відтоді він діє. Цим законом знову було внесено в ККУ статтю 365, з серйозними санкціями, тривалим позбавленням волі за «незаконне збагачення». Нові положення закону не набагато кращі старих, але це окрема тема.

Так от, ця стаття кодексу не розглядалася КС і її не було в поданні депутатів. Але громадськість, коментатори, очевидно, мають на увазі дотичне до цього рішення КС, яким анулювано механізм визначення незаконного збагачення.

Про це йдеться в найбільшому і найрезонанснішому поданні депутатів – у третьому з названих. Воно стосувалося одразу кількох законів, певні норми яких пропонувалося визнати антиконституційними. Це Закони України «Про запобігання корупції», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про Державне бюро розслідувань», «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», а також Кримінальний Кодекс України, Цивільний процесуальний кодекс, що також є законами держави. Словом, замахнулися депутати широко.

Втім, Конституційний суд ухвалив рішення лише по двох законах, але яких! Це Закон «Про боротьбу з корупцією» і це скасування статті 366-1 Кримінального кодексу.

Принагідно: в перших двох названих вище поданнях, тобто у названих статтях кодексів, йдеться про механізми конфіскації. Це КС не розглядав. Але й уваленого виявилося досить для такого суспільного резонансу.

Другим пунктом рішення КС визнана неконституційною стаття 366-1 ККУ – про кримінальну відповідальність за не подання електронних декларацій посадовцями про їхні статки чи про недостовірне декларування. Тут суд вважає кримінальну відповідальність надмірною і пропонує м`якшу, наприклад, адміністративну, тобто штрафи.

Але найбільшого удару завдано по закону «Про боротьбу з корупцією». Рішенням КС анульовано ряд пунктів і абзаців деяких статей. Але найскандальніше ось що: суд визнав не конституційними, відтак нечинними аж 4 статті закону:48, 49, 50, 51. І це статті, де йдеться про право Національного агентства із запобігання корупції перевіряти електронні декларації посадовців та про механізм такої перевірки. Між іншим, вони навіть не фігурують у поданні депутатів.

Вже другого дня НАЗК припинило перевірки і оприлюднення, як було досі, декларацій посадовців.

Ще через день один з суддів КС, Сліденко, котрий голосував за рішення, але за дві дні подав у відставку, заявив на брифінгу, що, мовляв, рішення КС не блокує оприлюднення реєстру декларацій. Це дещо дивна заява.

Правда, заслуговує на увагу інша заява того ж судді – стосовно кримінальної відповідальності за не подання декларацій чи їх недостовірність.

Сліденко пояснив, що 366-1 статтю ККУ про покарання за декларування недостовірної інформації не можна було втілити у життя. За його словами, за 2014 рік по цій статті було відкрито більше 2000 проваджень. Закрито одразу майже 360, а інші закрили потім. На його думку це сталося через те, що формулювання у статті прописано невдало, зокрема щодо «навмисного недекларування». Він також вважає, що Верховна Рада може «за 3 хвилини» виправити усі недоліки в законодавсті щодо цієї статті, і вона продовжить діяти.

Ну, по-перше, за 3 хвилини закони парламентом не варто розглядати і ухвалювати. По друге, КС не надав Раді навіть «3 хвилини», і по тій статті, і по інших скасованих законоположеннях – рішення суду вступило в дію негайно.

Але загалом, варто подумати, нащо на хвилі популізму у нас ухвалюються «мертві» закони, які фактично не діють.

Так чи інакше, але контроль за декларуванням статків посадовцями держави, від президента до судді, а саме так гласить закон, призупинено. І в суспільстві враження, що головним для суду було – вивести з-під контролю саме суддівський корпус країни, який, схоже стає вже якоюсь окремою кастою, державно в державі.

Кому це було потрібне?

За великим рахунком, насамперед агресору – Росії. Щоб розхитувати ситуацію в Україні, створювати чергову суспільно-політичну кризу, послаблювати нинішню владу. Не випадково і подання зробили в більшості депутати проросійської парламентської фракції партії ОПЗЖ, тобто перефарбовані вчорашні регіонали.

Втім, такий наступ на боротьбу з корупцією вигідний і політикам різних мастей.

Що далі?

Які варіанти були і є у нинішньої влади, адже це пряма атака на президента, парламент, де домінує його партія «Слуга народу», уряд, призначений цим парламентом за участю президента.

Основаних варіантів два: повільний, але легітимний, і різкий, кардинальний, але умовно легітимний.

Перший варіант – підготовка і ухвалення парламентом оновленого законодавства про НАБУ, НАЗК та іншого, пов`язаного з боротьбою з корупцією, а також поступова заміна членів Конституційного суду. Це легітимно, але надто довго, повільно.

Другий шлях – негайна заміна членів КС і не виконання цього їхнього скандального рішення. Це не легітимно, бо Конституція не передбачає ні того, ні іншого.

Схоже, влада обрала другий варіант, мотивуючи небезпечністю ситуації і, очевидно, спираючись на суспільну думку, яка в основному вкрай негативно поставилася до рішення КС.

Вже 29 жовтня президент Володимир Зеленський скликав термінове закрите засідання Ради національної безпеки і оборони для визначення невідкладної реакції держави на нові загрози країні, викликані скандальним рішенням КС. Оцінка ситуації главою держави була дуже різкою: «Нищівні удари, які завдаються досягненням країни у сфері боротьби та ефективної протидії корупції в Україні, не можуть залишатися поза увагою. Необхідна негайна та жорстка оцінка рішенням окремих суб’єктів, дії яких стають дедалі суспільно небезпечнішими». І далі: «Ми не розуміємо, який сюрприз Конституційний суд зробить завтра, чи післязавтра… Мені здається, дуже небезпечно постійно чекати. Треба робити швидкі, але адекватні кроки.»

Увечері 29 жовтня з`явився Указ президента, на основі рішення РНБО. Згідно цього Указу, Кабмін дав вказівку того ж дня Нацагентству по запобіганню корупції відновити реєстр електронний декларацій для вільного доступу.

30 жовтня Президент Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт, яким пропонує припинити повноваження суддів Конституційного суду, визнати його рішення про декларування «нікчемним» і без правових наслідків та скасувати відповідні зміни до Закону «Про запобігання корупції».

У пояснювальній записці до законопроєку вказується, що рішення КС не мало належного обгрунтування та виходить за межі конституційного подання.

Втім, Конституція України гласить, що змінити склад Конституційного суду можна лише за згодою самих суддів. Для цього потрібно щонайменше дві третини від конституційного складу суду. До речі. Суддя КС призначається на 9 років, у нинішніх суддів різні терміни до завершення її каденції. А в Указі ідеться про звільнення всього суду. Хоч у Конституції вичерпно перераховані підстави для звільнення судді КС. Зокрема, це може бути неспроможність виконувати свої обов’язки за станом здоров’я, порушення вимог щодо несумісності, вчинення істотного дисциплінарного проступку чи нехтування своїми обов’язками та подання заяви про відставку.

Крім того, Конституція чітко визначає, що рішення та висновки КС є обов’язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені. Проте законопроєктом президента пропонується не виконувати рішення КС.

Ось такий правовий колапс. Втім, не перший у нашій новітній історії. Подібне було у Помаранчеву революцію, коли на піку протистояння, 8 грудня 2004 року, Верховна Рада одночасно ухвалила два кардинальні компромісні рішення: про так званий «третій тур» президентських виборів, тобто про переголосування другого туру, і про серйозні зміни Конституції, після нових парламентських виборів весни 2006-го. Цими змінами урізалися повноваження президента на користь парламенту. Про легітимність і конституційність всього цього можна подискутувати. Як і про політичну кризу 2007-го року, що завершилася першим в історії розпуском парламенту. Що вже говорити про легітимність і конституційність зміни влади другим Майданом шляхом фактично повстання. Що ж, на те й революції.

Однак, нинішня криза – вперше в абсолютно нових за ці майже 30 років реаліях: війна на нашій землі і втрата частини території. Нині залишається лише сподіватися на свідомість суспільства і апелювати до розуму і патріотизму політиків. Все це непросто при нашому недорозвиненому громадянському суспільстві.

Петро Антоненко,

редактор газети «Світ-інфо», м.Чернігів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?