Інтерв’ю з Лауреатом Шевченківської премії, поетом і журналістом із Чернігова Дмитром Івановим.
9 березня, рівно 5 років тому, в день народження Тараса Шевченка, Державні премії України його імені вручені в Каневі лауреатам 2010 року, зокрема і поетові з Чернігова Дмитру Іванову за збірку поезій «Село в терновому вінку», який люб’язно погодився відповісти на кілька питань.
КОР.: Для тих, хто стежив за процесом обговорення творів претендентів на Шевченківську премію, було зрозуміло, що серед лауреатів буде Іванов. А чи зрозуміло це було самому Іванову, і кого він вважав своїм найсерйознішим суперником?
Д.ІВАНОВ: І так, і ні. Було двояке відчуття: упевненість чергувалася із сумнівами. Останні зникли, коли під час чергової редакційної летючки (Дмитро Іванов — редактор обласного тижневика «Гарт». — Ред.) мені зателефонував Михайло Слабошпицький із жартівливим зверненням: «Готуй могорич…» А потім привітав Борис Олійник…
Щодо того, кого вважав найсерйознішим суперником, то Олексу Довгого. Однозначно.
КОР.: Якби Дмитро Іванов став членом Шевченківського комітету, за кого хотів би проголосувати із претендентів на премію в попередньому році, які так і не стали лауреатами?
Д.ІВАНОВ: Серед поетів — за Леоніда Горлача, Михайла Шевченка, Ігоря Павлюка, Бориса Чіпа, а серед прозаїків — за Валентину Мастєрову, Василя Портяка. Цілком заслуговують на відзначення своєї подвижницької праці в радіожурналі «Слово» і радіоредакції «Культура» Українського радіо Петро Бойко і Світлана Горлова.
КОР.: Чи був лауреат раніше на могилі Тараса? Якщо так, то про що там думалося?
Д.ІВАНОВ: Неодноразово. Під час навчання у школі, під час служби в армії. А востаннє — 1997 року під час Шевченківського свята «В сім’ї вольній, новій». Тоді учасники свята, серед яких випала честь бути й мені, теплоходом прибули до Канева із Херсона. Їхав у компанії з Анатолієм Солов’яненком. Незабутня поїздка, незабутні зустрічі… Запам’яталося, як Петрові Скунцю, який отримував премію, заплуталася у вуса бджола. Він легенько вивільнив її рукою і мовив: «Лети собі, небого…» А думалося найбільше про Шевченка і його болючі слова: «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!» Це було особливо актуально на фоні конкретної ситуації з відомим співаком, якому на той час, як мовиться, «не давали ходу» в Україні. А це спонукало й до згадки Шевченкового присуду про «славних прадідів великих правнуків поганих». Але я оптиміст, тож ніколи не відмовлюся від своїх слів: «Колись повернеться добро і скаже: «Здрастуй, Україно!»
З лауреатом спілкувався Олександр ОЛІЙНИК, м.Чернігів
Від редакції.
У 2014 році вийшла нова книга Дмитра Йосиповича Іванова — Лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, «Родинний вітер».
Книга вийшла в 2014 році, за сприяння Бібліотеки Шевченківського комітету.
Дмитро Іванов:
— Книга називається «Родинний вітер». До неї увійшли кращі вірші всього мого творчого доробку. Спочатку у видавництві їй дали назву «Зорі над Україною», а потім я передзвонив і сказав, що книга буде називатись «Родинний вітер». А видавництво випустило першу серію із попередньою назвою, і тепер у мене дві книжки. Я радий, що в цей нелегкий для нас час, поезія не вмирає, і хочу нагадати слова Павла Загребельного, який казав: «Коли народ перестає чути поезію, він втрачає в своїй душі щось дуже значне... Занепад поезії — занепад душ». Занепад душ — це дуже тривожне явище, а нам сьогодні цього ну ніяк не можна.
