26 лютого у Чернігівському літературно-меморіальному музеї-заповіднику М.Коцюбинського відбулась презентація нових книг Сергія Пантюка «Так мовчав Заратустра. Вибрані поезії» та Олексія Бика «Вірші на руці».
Сергій Пантюк уже не вперше завітав до Чернігова зі своїми творами. Цього разу він презентував свою нову поетичну збірку.
«Так мовчав Заратустра» – спроба переосмислення власної поетичної дороги, повертаючись до її витоків, можливість пройти нею знову, але вже маючи інший кут зору. Відкриваючи для себе збірку, читач ніби рухається за течією авторської думки…Це надзвичайна можливість простежити шлях становлення поета, а ще – нагода замислитися, ким ми є зараз і завдяки чому.
А ось «Вірші на руці» Олексія Бика писані не просто з глибини серця автора. Рими до них підказувала війна, адже автор – не лише поет і бард, але й воїн-доброволець. Це перша збірка Олексія, але вірші він пише уже давно. Проте тривалий час автору не вдавалося видати свої поезії. Коли почався Майдан, гроші, заощаджені на публікацію збірки, Олексій Бик віддав на потреби революції, а з початком війни на Донбасі поет витратив заощадження на придбання бронежилета і шолома та вирушив добровольцем на фронт. Вірші про війну, про кохання, про буденне і вічне увійшли до цієї збірки і прозвучали цього вечора у авторському виконанні.
Сергій Пантюк:
Ворог не має статі, віку, зросту… Ворог – є ворог і до нього треба ставитися, як до ворога.
На сьогодні ми всі солдати, воїни. А справжній солдат не може бути депресивним, інакше його одразу нейтралізують, він швидко потрапить під кулю.
Світ повинен триматися на оптимізмові, бо без цього не буде ніякого руху… Все класно! Ми – найкраща нація на землі! У нас найкращі пісні. У нас найкращі люди. У нас найкраща земля. У нас сусіди – хренові, але й те переможемо.
Олексій Бик:
Те, що відбувається з людиною – це частина її життя.
Поети воюють у нас не тільки за мікрофоном, а й в окопі.
Поети пророкують майбутнє.
Наші вороги безжальні…. Стояння лише в окопах ніколи до перемоги не привело. Перемога – це рух уперед! Тільки вперед будь якою ціною.
Жінки можуть як підтримувати бойовий дух, а це залежить від того, як до них ставляться командири, або навпаки, деморалізувати цей підрозділ, в залежності від дисципліни, яка в ньому пантує.
Коли закінчиться війна
І всі повернуться додому
Коли зі стін аеродрому
Зітруться їхні імена
Коли відродиться земля
Перетравивши кулі й міни
Ти мовчки плюнеш на руїни
Колись могутнього Кремля.
Когда закончится война,
когда солдат обнимут дома,
когда со стен аэродрома
сотрутся наши имена;
когда родить начнёт земля,
и уберут с полей все мины —
я молча плюну на руины
когда-то сильного Кремля.
--------------------------------
P.S.
Товарищ, верь, взойдёт она —
звезда свободы всех народов
(конечно, кроме тех уродов,
которым по сердцу война)!