Генерал, який завжди поле бою залишав останнім

17 жовтня 1937 року у місті Каліш (Польща) помер Гаврило Макарович Базильський, генерал-хорунжий Армії УНР.

Народився 25 березня 1880-го в селі Земзелівка (сучасна Соколівка) на Черкащині.

Командував ротою під час Першої світової війни, відзначався героїзмом і мужністю. Як згадував Варфоломій Євтимович, «на фронті він був знаний з того, що під час бою його можна було знайти тільки на передовій лінії – під ворожими кулями, перед якими він ніколи не бив поклонів. Поле бою залишав останнім».

У 1917-у ініціював українізацію 65-ї піхотної дивізії 258-го Кишинівського полку, яку через Румунію привів до Кам’янця-Подільського... В Армії УНР очолював 65-ю піхотну дивізію, командував 42-м пішим Сумським полком, бригадою Південно-Східної групи. З червня 1919-го – начальник 8-ї Запорізької дивізії. Звільняв Правобережжя і Київ від більшовиків. Відзначився в боях за Київ, під Проскуровом (сучасний Хмельницький) та Вінницею, на денікінському фронті.

Після важкої хвороби влітку 1920-го командував запасними військами Армії УНР, восени очолив Ліву групу Армії УНР. З 5 жовтня 1920-го – генерал-хорунжий. Наказував битися до останнього набою, і до останнього вірив у перемогу.

Після поразки Визвольних змагань інтернований до Польщі. Співзасновник Українського військово-історичного товариства в Каліші. Опікувався українськими військовими цвинтарями.

Захворів на анемію і помер у шпиталі. Після Другої світової війни могила знищена поляками.

На фото cossackland.org.ua: Гаврило Макарович Базильський (1880—1937). 

СЕРГІЙ ГОРОБЕЦЬ,

Український інститут національної пам’яті, спеціально для видання Суспільний кореспондент

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?