Генерал армії УНР з Тернопільщини навчався у Ніжині

28 лютого 1889-го у с. Борсуки Кременецького району на Тернопільщині народився Павло Шандрук – генерал-хорунжий армії УНР. 

Отримав освіту в гімназії в Острозі, згодом навчався в Історико-філологічному інституті в Ніжині та 3-й Олексіївській офіцерській школі в Москві. Під час Першої світової війни воював у складі армії Російської імперії.

З утворенням Української Центральної Ради у 1917 р. був командиром бронепоїзда «Запорожець», перебував у повстанському загоні, стрілецькому полку, бригаді Армії Української Народної Республіки (протягом 1918–1920 рр.) на більшовицькому і денікінському фронтах.

Зокрема, у вересні 1920 р. 7-ма бригада полк. П. Шандрука форсувала Дністер і Збруч у польсько-українському наступі після розгрому військ більшовицького генерала Михайла Тухачевського під Варшавою та відзначилася в боях проти більшовиків у самостійному листопадовому наступі Армії УНР на Жмеринку і Вапнярку. Після важких боїв Армія УНР під натиском численніших сил противника відступила 21 листопада 1920 р. за Збруч на територію Польщі.

У 1921–23 рр. – П. Шандрук перебував у польських таборах інтернованих формувань Армії Української Народної Республіки. Був комендантом табору №10 у місті Каліші, організовував початкову школу, викладав у таборовій гімназії ім. Тараса Шевченка, Школі підхорунжих, розвивав військову науку.

Джерело фото

Звання генерала-хорунжого полковник Шандрук отримав у грудні 1922 р. Від 1923 р. виконував обов’язки керівника відділу Українського центрального комітету (УЦК) в Лодзькому воєводстві.

У 1923–1924 рр. разом із генералами Віктором Кущем і Миколою Капустянським та екс-прем’єром Уряду УНР В’ячеславом Прокоповичем редагував у Каліші військово-науковий часопис «Табор». Часопис описував операції минулої війни й нову техніку – танки, артилерію, авіацію, готував до майбутніх баталій, характеризував життя Українського війська на еміграції. Перу ген. П. Шандрука належали статті «Думки про еволюцію тактики піхоти», «Паніка на війні» тощо.

Він 1925 р. брав участь в організуванні Військово-історичного товариства і підготовці до друку матеріалів з історії Українського війська для першого числа часопису «За Державність». Низку публікацій – «Симон Петлюра – творець і вождь українського війська», «Роль українського війська у справі поширення національної свідомості», «Армія УНР в літній кампанії 1920 р.» надруковано у 1927–1935 рр. у Варшаві та Парижі. Український науковий інститут у Варшаві 1933 р. видав упорядковану ген. П. Шандруком збірку звітів Генштабу Армії УНР «Українсько-московська війна 1920 р.».

Після повернення у Польщі до влади Юзефа Пілсудського, українці посилили військову роботу. У березні 1927 р. організовано Таємний штаб Військового міністерства УНР, а в серпні – Генеральний штаб Армії УНР, де від 1927-го до 1936 р. начальником був ген. П. Шандрук. Генштаб Армії УНР зареєстрував 4 тис. старшин і 40 тис. вояків, уклав план мобілізації на випадок війни за визволення України, організував 70 навчальних груп у Польщі, а також групи в Чехословаччині, Румунії та Франції.

У 1938 р. Шандрук закінчив польську академію Генштабу, був активним учасником польсько-німецької війни 1939 р.

Після перебування в німецькому полоні (1939-1943) очолив Український національний комітет у Веймарі (Німеччина). На початку 1945 р. сформував Українську національну армію (УНА), інтерновану американо-британськими військами навесні 1945 р. Перебував у таборі військовополонених в американській зоні окупації Німеччини (1945-49). Звільнений за клопотанням польського генерала Владислава Андерса, генерал Шандрук виїхав до США.

Очолював Братство вояків УНА. Був дійсним членом Української Академії Наук в еміграції. Написав спогади з воєнної історії «Arms of Valor» (1959). Помер 15 лютого1979 р. у м. Трентон, штат Нью-Джерсі, США, похований на українському кладовищі Баунд-Брук.

Джерело першого фото

Леся Бондарук, Український інститут національної пам’яті

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?