«Фотокамера не захищає від куль та снарядів», – професійний фотограф

МилосердовВідомий фотожурналіст Валерій Милосердов не раз бував у зоні АТО та інших гарячих точках. Цього року він вже кілька разів їздив на Донбас та спілкувався з мешканцями прифронтових міст. Свого часу працював разом із загиблим фотографом газети «Сегодня» Сергієм Ніколаєвим.

Про свого колегу, про ті труднощі, з якими стикаються фотографи під час висвітлення військових подій та професійні виклики він розповів «Телекритиці» під час презентації виставки «Журналісти на передовій», що відбулася у Національній спілці журналістів України.

Зазначимо, що фотопроект уже було презентовано в кількох регіонах, зокрема, Одесі, Черкасах під час заходів НСЖУ. Його мета – продемонструвати мужню роботу колег в умовах надзвичайних подій.

Валерій Милосердов про… … загиблого колегу

«Я бачив зйомки Сергія Ніколаєва з інших гарячих точках в інших країнах. За його зйомками я знаю, наскільки це обережна людина. Це був профі – він усвідомлював, що він робить, навіщо він це робить, і як це робити, щоб собі не завдати шкоди. Думаю, у нього була особиста мотивація.

Річ у тому, що він тривалий час дружив з Антоном Киреєвим. Це фотограф, а потім боєць Правого сектора, який загинув у вересні під Донецьким аеропортом. У мене таке відчуття, що в нього був якийсь невиконаний борг перед другом…

«… інстинкти фотожурналіста»

«У фотографа преси є таке відчуття, що як тільки ти підносиш камеру до обличчя, вона тебе ніби захищає. Начебто на тебе летить літак, а ти стоїш, захищений цією камерою. Це інстинкт, від якого треба позбуватися, і розуміти, що камера не захистить. Що треба дотримуватися правил безпеки і перелаштовуватися – ставати військовим журналістом. бо військова журналістика відрізняється від цивільної…» …

зйомки у прифронтових містах

«У кожного міста є свої особливості. Багато залежить від місцевої влади. Маріуполь – дуже важке місто. Коли ми там були, постійно в Широкино йшли бої, йшли обстріли. Стояла канонада. Це дуже важко психологічно. Тому люди там дуже замкнуті, живуть у своєму світі. З ними ніхто не розмовляє, вони варяться у своєму соку. І єдине, що там є – потужна російська пропаганда… Телеканали, радіо, мають працювати на Маріуполь, Донецьк, Краматорськ… говорити про їхні проблеми. Коли свого часу я вчився у Москві, журналістів готували до військової пропаганди. Будь-який російський журналіст, якщо починається війна, стає військовим журналістом і знає, як працювати з військовою пропагандою. У нас такого немає…»

… ставлення до людей

«Просять не знімати – я не знімаю. Особливо обережним треба бути, якщо людина зі зброєю. Завжди вважав, що головне правило – це з повагою ставитися до людей. Тоді навіть противники починають до тебе так само ставитися. Головне, якщо ти хочеш робити свою роботу, – не вступати в суперечки. Ти все одно не зможеш переконати людину, але викличеш хвилю агресії. Тому не треба відповідати на провокації…» …

смерть у об’єктиві

«Кожен автор визначає правила. Можна показувати війну без трупів і жахів. Але якщо показати, наприклад, історію Другої світової війни, прибравши всі жахи… Це буде просто прогулянка двох чи трьох армій по Європі. Фотографія – це свідчення очевидців. І коли ти знімаєш жертву, важливе твоє ставлення до смерті. Треба бачити ще й ставлення близьких, знаходити грані, щоб показати правду і не зачепити почуття близьких людей. Це вже починається творчий пошук… »

За матеріалами Національної спілки журналістів України

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?