Хлібороб із діда-прадіда створив у селі підприємство європейського зразка

Побувавши в мальовничому селі Піски Бахмацького району, ще раз переконався: попри нинішні негаразди та деякі песимістичні прогнози, не все в Україні погано. Адже є у нас справжні патріоти, творці, будівничі та великі подвижники, які самовіддано трудяться на рідній землі, відроджують село, щодня щиросердно дбають про людей і, незважаючи ні на що, не опускають руки, а навпаки вірять у сильну та заможну, велику Україну. Вони – свідомі, працелюбні та чуйні. Дбайливі, небайдужі господарі. Сіль землі, як говорять про таких дивовижних, яскравих і мудрих людей у народі. Це – справжня національна еліта! Бо, якщо хто й порятує нашу Вітчизну, то ось такі сільські трударі, як директор ПСП «Пісківське» Валерій Петрович Колоша.

«Як ти з хлібчиком побалакаєш, таким його й створиш!»

Спілкуватися з цим дужим, привітним та усміхненим козарлюгою – одне задоволення! Скільки всього цікаво розповість і покаже, що аж повертатися до Чернігова не хочеться – отак би й сидів та слухав, ходив селом і дивувався – як все це вдалося зробити?!

Здавалося б, уже не раз був у Пісках, а щоразу тут – усілякі новації. Ніби ж і село – порівняно невелике, а сільгосппідприємство тут не просто працює – розвивається буквально на очах! Невгамовний Валерій Колоша зупинятися на досягнутому не збирається, адже і свого не цурається, й повчитися чужому завжди готовий, якщо ці знання можна успішно використати вдома.

Валерій Петрович – місцевий, хлібороб із діда-прадіда. Розповідаючи ту чи іншу повчальну бувальщину, й зараз часто промовляє: «батьки навчили», «матуся каже…». І в цих теплих словах – така синівська повага та вдячність! Недаремно ж моя колега про очільника «Пісківського» висловилася так: «Він посміхається, мов сонечко». Точніше й не скажеш! Особистість. Добродій – містке слово, від «робити добро». Причому оповідає те все Валерій Колоша з гумором, дотепно, живою й колоритною українською мовою. Ще б пак! Він – великий шанувальник народних традицій.

Тепер це здається неймовірним, проте, очоливши сільгосппідприємство, колишній десантник (в армії служив у десантних військах), а потім інженер-будівельник розпочинав фактично з нуля – були величезні борги: з кредитів, зарплати, електроенергії… Однак він вірив у власні сили, і ця його енергія невдовзі передалася людям. Відтоді «Пісківське» – одне з кращих у районі та на Чернігівщині.

Здавалося б, зовсім недавно тут відкрили власну пекарню, а вже мають неабиякий асортимент чудових хлібин і булочок та усіляких смаколиків. Ось, наприклад, ніжні круасани. А скільки цукерок… Один чорнослив у шоколаді чого вартий! Зараз запускають ще один млин. Відкрили крамниці: продають, зокрема, хлібобулочні вироби, борошно, а ще – крупи власного виготовлення (кукурудзяну, пшеничну, просо, горох…), смачні цукерки, які користуються попитом. Адже це – справжній шоколад, а не якась підробка, куди вже отим набридливим і невиправдано дорогим «снікерсам» із «марсами»!

Тобто від сільського виробництва в Пісках уже перейшли на переробку своєї продукції. Це – дуже вигідно. Торік у господарстві прийняли на роботу понад 60 нових працівників! Зараз багато хто скорочує своїх співробітників, а в «Пісківському» – навпаки із задоволенням працевлаштовують бажаючих. Головне, щоб вони сумлінно трудилися та хотіли вчитися, й робота буде. Тим більше, зарплати в господарстві – нівроку, люди загалом задоволені. До того ж, у разі усіляких нагальних проблем, односельці одразу йдуть до директора сільгосппідприємства, адже знають – Валерій Петрович допоможе. Сьогодні тут трудяться 240 людей із села Піски та сусідньої Красилівки. До речі, свого досвідченого й умілого технолога, справжнього чарівника з випікання хліба знайшли аж у Борзні.

«Тут же не все так просто. Яка температура? Яка водичка?.. Як ти з цим хлібчиком побалакаєш?! – доброзичливо посміхається Валерій Колоша. – Цю роботу потрібно дуже любити, бо тільки тоді у тебе вийде, і хліб буде справді смачним та духмяним. Адже чудовий пекар – це неодмінно добра та хороша людина! Треба поважати тісто, тоді воно тобі віддячить».

Ще у господарстві виготовляють ароматну олію. З якісної сої – без ГМО. Потужності збільшуються!.. Використовуються енергозберігаючі технології – практично скрізь. Незабаром тут самі виготовлятимуть пілети.

«У чому секрет нашого успіху? Ми швидко вчимося!»

На фермах у Валерія Петровича – також повний порядок. Доволі чисто, і відчувається, що корови – ситі та задоволені. До них ставляться лагідно, коли треба, то й музику усіляку приємну вмикають, аби лише їм було комфортно. Тоді й надої зростатимуть. Взагалі, відомий керівник, депутат обласної ради Валерій Колоша переконаний: зараз треба робити все можливе, аби молодь залишалася жити й працювати в селі. Інакше як нам відроджувати Україну, хто ж цим займатиметься?! Юристів та програмістів у нас «наштампували» в сотні разів більше від реальної потреби, тепер юнаки й дівчата здобувають начебто «модну» освіту й цілими роками сидять без роботи... Натомість, по суті, досі немає комплексного державного підходу для підготовки молодих висококваліфікованих фахівців-аграріїв.

Втім, у Пісках, звісно, не сидять, склавши руки, очікуючи, що держава нарешті повернеться обличчям до села, а таки прагнуть залучити й навчити підростаюче покоління. Зокрема, Валерій Петрович гарної думки про Андрія Стельмаха. Завзятий та працелюбний хлопчина спочатку трудився дояром, опанував ще кілька спеціальностей, потім став менеджером із тваринництва, очолив ферму. А нині, взагалі, керує потужним комплексом. І директор ПСП «Пісківське» цілком довіряє Андрієві Олександровичу, бо бачить результати його успішної роботи.

«Наша ферма – це живий організм! Часто дзвонять і вночі, й на світанку, коли завгодно. Тому я кажу, що працюю фактично 24 години на добу. Інакше не можна, за всім потрібен догляд, – розповідає 29-літній Андрій. – Однак у моєму житті так сталося, що любов до тварин, захоплення сільською працею стали улюбленою професією. Адже мені було справді цікаво, раніше я такого потужного господарства не бачив. Геть усе комп’ютеризовано. Таким чином, тепер корів чудово доїть комп’ютер! Показує, яка корова «підключилася», її номер, скільки вона дала молока… І той же диво-комп’ютер потім відмикає апарат. Тобто все напрочуд просто та зручно! А людина лише контролює цей процес, тому й називається вже не дояром, а оператором машинного доїння. Звісно, треба рано вставати і о четвертій ранку вже бути на роботі... Однак нічого страшного, це – моє покликання».

А Валерій Петрович додає: «Насправді, корови все розуміють… Вони радіють і плачуть, реагують на проникливу симфонічну музику, дійсно дуже цінують ласку. Недаремно корова – священна тварина в Індії та деяких інших країнах. Вона – наша годувальниця! Отож ми її теж дуже шануємо, саме тому у нашому селі є пам’ятник корові».

Щодо виробництва молока, то Європу в Пісках уже наздогнали. Втім, потрібно рухатися вперед. Тому тут створили цех, де виготовляють напрочуд смачні голландські сири. Асортимент – різний, особисто мені найбільше сподобався сир із горішками. А є, наприклад, сир із м’ятою… Незабаром буде й ковбасний цех.

«От мене запитують: у чому секрет такого успіху? Ми швидко вчимося. Скажімо, привезли сюди голландця. І така у нас команда підібралася хороша, працелюбна! Здавалося б, наші люди не були спеціалістами з цієї технології, але дуже хотілося її опанувати, довести, що й ми – не ликом шиті!.. – і собі куштує власний сирний витвір Валерій Колоша. – Ми багатьох іноземців уже пригощали, й вони щиро дивувалися: «Як? В Україні є такий сир? Як вам це вдалося?..». Коли ти його розрізаєш, то відчувається аромат молока. Однією з перших моя матуся скуштувала, вона й підмітила: «Наш сир пахне, немов дитина, – молоком. Так гарно!». Цей сир називається гауда – то сир моряків, які раніше брали його в походи, бо він добре і довго зберігається… Названий на честь міста Гауда, де він продавався протягом багатьох століть. Цікаво, що чим довше зберігається, тим більше змінюється його «характер». Вважається, що найсмачніший – той, який зберігався цілий рік. У нас такий теж є!.. А ще ми виготовляємо рікотту – це традиційний італійський молочний продукт. Він – не кисломолочний на смак, а солодкуватий. Це – дієтичний продукт, який, зокрема, підходить людям, котрі хочуть схуднути».

Козацький отаман

У Пісках – три десятки коней. Тут є кінноспортивний клуб «Козацький дух». Діти мають можливість навіть опановувати майстерність жокеїв! Один із вихованців постійно перемагає на престижних всеукраїнських змаганнях. Також за допомогою чудових коней можна допомагати дітям з особливими потребами, хворим на ДЦП. Звісно, кіннотники – окраса всіх народних свят, які часто проводяться в селі. Ці заходи – патріотичні, вони дуже подобаються людям. 10-11 червня Валерій Колоша запрошує всіх бажаючих приїхати на фестиваль, присвячений народним традиціям, культурі та духовності. Буде справді цікаво, сюди завітають талановиті виконавці. Можна насолодитися чудовим співом і самому поспівати й потанцювати від душі. Також Валерій Петрович постійно опікується гуртом «Смоляни», який досягнув значних успіхів. Разом із талановитими артистами меценат не раз бував на Донбасі – в АТО, на передовій, де гурт «Смоляни» та колектив «Смоляночка» виступали перед нашими бійцями. До речі, Валерій Колоша – ще й козацький отаман, очолює Чернігівський округ, розвиваючи давні козацькі традиції. І це у нього теж напрочуд добре, гармонійно виходить!

Святоказанську церкву в селі збудували в 1862 році. Є в храмі справжнє диво – унікальна ікона Казанської Божої матері, яка самовідновлюється. Раніше вона цілком потьмяніла, буквально почорніла від часу, але згодом на ній з’явилися обриси янголів, причому без жодного людського втручання. І цей процес відновлення чудодійної ікони продовжується! Отець Віталій 32 роки служить тут священиком. Говорить, що тільки на Валерієві Петровичу зараз усе й тримається – він завжди готовий допомагати церкві. Дай Бог йому здоров’я на многії літа! Ми почули й цікаву історію про гробницю, створену на замовлення прихожанина. Цей добродій раніше тривалий час перебував у комі й одного разу побачив віщий сон: до нього звернувся янгол, що порадив цьому чоловікові, задля порятунку своєї душі, зробити щось дійсно вагоме для земляків. Адже до того він не переймався високою духовністю, жив лише для себе, відверто кажучи, просто марнував своє життя. Втім, Господь дав йому ще один шанс – чоловік вийшов із коми і почав робити добро!

У Пісках є власна Школа мистецтв, до якої діти ходять не з принуки, а справді з великою радістю та задоволенням. Адже тут – стільки цікавого та незвичайного! Приходиш і почуваєшся, мов у добрій, чарівній українській казці. Створили її власноруч разом зі своїми досвідченими наставниками самі юні вихованці. Керівник Школи мистецтв – Катерина Машир – свою роботу обожнює. Взагалі, вона – родом із Борзнянського району, з села Комарівка. А сюди її запросив директор ПСП «Пісківське» Валерій Колоша. Тут – різні гуртки, які ведуть досвідчені професіонали: петриківський розпис, ліплення, малювання, соломоплетіння, гра на бандурі, танці, англійський клуб. Роботи дітей часто експонуються на різноманітних виставках, зокрема в Чернігові та Києві. Школою мистецтв опікується Валерій Колоша, власне це – його ідея! І місцевій школі він постійно допомагає – ось нещодавно подарував тренажер (бігову доріжку), обіцяє й ще один. А невдовзі буде й масажер… Також у планах Валерія Петровича – капітально відремонтувати Будинок культури, щоб односельці приходили сюди у вихідні та на свята й гарно відпочивали.

Звісно, в одному матеріалі просто неможливо розповісти про всі добрі справи Валерія Колоші. Безперечно, жителям Пісок і Красилівки поталанило, що мають такого голову сільгосппідприємства, який думає не лише про зиск, а й про культуру та духовність. Тому й обрали Валерія Петровича депутатом обласної ради від Аграрної партії України. Бо його політика – це покращення життя людей на селі, розвиток потужного, сучасного сільгоспвиробництва. І це – не просто розмови, а велика праця від зорі – до зорі… Вільного часу у Валерія Колоші немає, бо і його улюблені троянди (контора «Пісківського» виглядає, неначе в казці, буяє такими прекрасними квітами) – теж для людей. Бо коли бачиш таку красу – душа радіє, і ти не можеш залишатися байдужим. А поглянеш на тутешніх страусів – мимоволі посміхнешся, настільки вони кумедні, цікаві та допитливі. Побудеш хоча б трохи – і вже чудовий настрій.

Тому тут постійно є смачний хліб, і лине душевна, народна українська пісня!

Сергій Дзюба. Фото Віктора Кошмала

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?