Початок нинішнього століття характеризується погіршенням екологічного стану внаслідок глобальних змін клімату та підвищення антропогенного навантаження на лісові екосистеми. Збереження цілісності та біологічного різноманіття лісів, підтримка і підвищення стійкості та продуктивності деревостанів стають першочерговими для сталого розвитку лісового господарства в умовах погіршення стану навколишнього середовища.
Серед лісотворних порід Новгород-Сіверського Полісся ялина європейська посідає важливе місце. Порода відрізняється швидким ростом, високою продуктивністю, інтенсивним природним поновленням, порівняно легко культивується та має цінну деревину.
Проте ялина виявилася нестійкою до тривалої ґрунтової і повітряної посухи. Аномально спекотний вегетаційний період 2010 року призвів до погіршення санітарного стану, ослаблення та масового всихання середньовікових та старшого віку ялинових насаджень. Протягом 2010–2013 рр. осередки всихання ялинових деревостанів у Новгород-Сіверському Поліссі виявлено на площі 748 га (22% загальної площі ялинників).
Всихання дерев ялини під час посухи обумовлене тепловим і водним стресом у хвої та стовбурі дерева, їх зневодненням, перегріванням та порушенням механізму транспорту вологи від кореня внаслідок градієнта температури. Коренева система у випадку, коли ґрунт ще холодний, а хвоя дерева зазнає підвищеного сонячного опромінення та нагрівання внаслідок дії розжарених повітряних мас, не здатна в належній кількості забезпечити крону необхідною вологою. Брак вологи знижується до згубних рівнів для нормального функціонування та підтримання життєздатності дерев, що викликає їх всихання.
Дослідження фізіології всихаючих дерев ялини, проведені Н. І. Федоровим та В. В. Сарнацьким (2001), виявили істотний вплив посухи на зміни і порушення функціонування смоловидільної системи з місцевим засмоленням та блокуванням провідних і запасних тканин стовбуру. Під час тривалого недостатнього вологозабезпечення клітини, що утворюють смоляний хід, починають відмирати, що призводить до руйнування смоляних ходів. При цьому вивільняється смола, яка закупорює елементи провідної системи і виділяється на поверхні стовбура через розтріскування кори у вигляді крапельних або суцільних патьоків. Дехто помилково пов’язує їх з пошкодженням короїдами, проте шкідники до їх появи не мають жодного відношення. Ці ознаки можуть служити для ранньої діагностики незворотного порушення санітарного стану дерев. Смолові закупорки зумовлюють порушення відтоку поживних речовин у стовбурі дерева і до кореневої системи та зниження біологічної стійкості. Хвоя уражених дерев залишається зеленою навіть після опадання кори, оскільки заболонна частина стовбура не пошкоджується і забезпечує безперешкодне надходження вологи з поживними речовинами до крони, певний час забезпечуючи її функціонування. Хвоя опадає значно пізніше від появи ознак відшаровування кори, через 1–3 місяці і більше.
Проведений нами аналіз вологості деревини підтверджує те, що в осередках всихання втрату життєздатності дерев ялини європейської зумовив загальний вологодефіцит під час аномальної посухи. В нормі середній показник відносної вологості деревини життєздатних, без ознак ослаблення, дерев ялини становить близько 50%. В осередках всихання втрачали життєздатність екземпляри, в яких середня вологість деревини знижувалася нижче 33%. Життєздатними залишилися дерева нижчих ступенів товщини IV–V класів росту за Крафтом. До виникнення і поширення процесів всихання в насадженні ці дерева перебували у дуже ослабленому стані, пригнічені панівними деревами. Вони росли в умовах жорсткої конкуренції, одним із наслідків якої була недостатня вологість. На час розповсюдження осередку всихання середнє значення відносної вологості їх деревини становила 40–33%. Менші вимоги до зволоження дали їм змогу не втратити життєздатність в умовах загального вологодефіциту.
У зв’язку з великими обсягами всихання ялинових деревостанів державні лісогосподарські підприємства почали повністю відмовлятися від вирощування ялини. Проте слід зазначити, що до моменту впливу екстремальної посухи ялинники добре росли і накопичували чималий запас стовбурової деревини. Тобто вирощування ялини європейської як головної породи в умовах сугрудів було доцільним з економічної і лісівничої точок зору. Лише аномалії клімату та сприйнятливість ялини до повітряної і ґрунтової посухи зумовили відмирання ялинників. Помилкою лісогосподарської діяльності у минулому було те, що створювалися переважно монокультури ялини. Під час та після Другої світової війни великі об’єми лісозаготівлі призвели до вирубки лісів на значних площах. Потреба в їх швидкому відновленні призвела до формування великої кількості насаджень спрощеної структури, одновікових, чистих за складом деревостанів з порушеною біологічною стійкістю, у тому числі і ялинників.
Наші дослідження підтверджують істотний вплив участі ялини європейської у складі насаджень за запасом на сприйнятливість їх до всихання. Частка всихання деревостанів різко зростає з перевищенням 8 одиниць участі ялини у їх складі за запасом. Мішані насадження з участю у складі ялини європейської є найбільш стійкими до впливу несприятливих факторів навколишнього середовища. Згідно з аналізом структури ялинників, які зазнали всихання, встановлено, що зі зменшенням частки ялини європейської у складі біологічна стійкість насадження зростає.
За даними досліджень, в екстремально посушливих умовах зберігали свою біологічну стійкість мішані насадження з невеликою часткою у складі ялини європейської. В умовах вологих і свіжих сугрудів високу життєздатність під час посухи мали мішані насадження з часткою ялини до 4-х одиниць за запасом.
В умовах періодичної посушливості клімату необхідно забезпечити вирощування швидкорослих високопродуктивних стійких мішаних насаджень відповідно до типу лісорослинних умов. Ялину можна вводити до складу культур у вологих сугрудах в якості домішки (10–40% від складу) для підвищення продуктивності та збереження біорізноманіття лісів. Головною породою у складі створюваних лісових культур має бути сосна звичайна, допоміжною – дуб звичайний. Доцільне введення до їх складу інших супутніх порід, таких як липа дрібнолиста, дуб червоний, клен гостролистий, береза повисла, що підвищує біологічну стійкість насадження. Добре поєднуються ялиново-соснові культури з модриною європейською. Мішані культури, створені відповідно до лісорослинних умов, більш стійкі до змін природно-кліматичних факторів, мають високу приживлюваність та життєздатність.
Більше половини площ ялинників регіону є молодняками, які є переважно чистими за складом. Тому в них необхідне проведення рубок догляду, спрямованих на їх переформування у мішані насадження. Збереження біологічної стійкості ялинників необхідно досягати збільшенням в їх складі частки інших господарсько-цінних деревних порід.
Застосування комплексу цих лісогосподарських заходів дозволить зберегти ялину європейську у складі лісів для наших нащадків. Ми не можемо допустити, щоб це гарне і вічнозелене дерево зустрічалося лише на сторінках книжок та в розповідях людей старшого покоління.
Ігор Порохняч, молодший науковий співробітник ДП «Новгород-Сіверська лісова науково-дослідна станція»
