Ера легендарних керівників Середньої Азії завершилася

Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв  19 березня у зверненні до нації заявив, що наступного дня достроково складає повноваження глави держави. Хоч вони мали завершитися у квітні наступного року.

Отже, закінчилося президентство останнього з трьох найвідоміших лідерів  колишніх середньоазіатських республік Радянського Союзу. До речі, щодо Казахстану, то його якось виокремлювали з 5-ти цих республік, вживаючи термін «республіки середньої Азії і Казахстан»,  перші — це Узбекистан, Туркменія. Таджикистан і Киргизія. Хоча  саме у Казахстані знаходиться географічний центр велетенського континенту Азія.

..Їх  інколи називали, причому, без якогось негативного підтексту, а за східною традицією, такими титулами як хан,  бай, емір, султан. І найбільш  відомими, довго правлячими, стали керівники  Казахстану, Узбекистану і Туркменії. Спільне у всіх трьох, до речі, майже ровесників,  —  вони були керівниками цих радянських республік на фініші СРСР, тобто очолювали їхні компартії, також займали вищі державні посади. І потім, з розпадом Союзу і  перетворенням його республік у незалежні держави, так і продовжували очолювати  їх.

Двох з них уже нема в живих. Тому згадаймо і їх

Сапармурат Ніязов, Туркменістан.  «Туркменбаши», неофіційне, але міцно приросле до нього ім`я. 1940 року народження. Був першим секретарем компартії республіки найдовше з усіх трьох — з 1985 по 1991 рік. В тому ж році обраний президентом незалежного Туркменістану, потім переобирався на цю посаду. А у 1999 році парламент ухвалив рішення, що Ніязов є довічним президентом. Правда, прожив він потім всього 7 років. Але  загалом президентом прослужив 15 років. Цікаво, що вчені  Туркменістану заявили, що Ніязов є нащадком легендарного полководця і царя древності Олександра Македонського, котрий,  як відомо, завоював  понад 2300 років тому і Середню Азію.

Іслам Каримов. Узбекистан. 1938 р. н. Перший секретар  компартії Узбекистану у 1989—1991 роках, також обіймав вищі державні посади. Був президентом країни з 1991 по 2016 рік, тобто 25 років, до самої смерті. Його начебто благополучне президентство у  2005 затьмарили  трагічні події в обласному місті Андижан, де урядові війська відкрили вогонь по мирних мешканцях, що вимагали проведення політичних та соціально-економічних реформ. Тоді за офіційною версією загинули 200 осіб, за даними міжнародних правозахисних організацій — від 700 до 1000 чоловік.

На останні роки президентства Каримова припав гучний скандал з його старшою дочкою Гульнарою Каримовою, яка вела активну політичну і громадську діяльність і вважалася неофіційно «наступницею престолу» батька. Проти Каримової в кількох країнах було порушено кримінальні справи за корупцію, як і в самому Узбекистані. Врешті, ще за  життя і правління батька суд Узбекистану таки ж присудив  Гульнарі кілька років ув`язнення,  і зараз вона у тюрмі.

І нарешті останній з цих аксакалів — Нурсултан Назарбаєв. Живий-здоровий, чого йому й далі можна побажати, тим паче, він давній друг України. Найбільш відомий з названих трьох політиків. Та й Казахстан — найпотужніша з тих 5-ти країн, а за територією   — більша чотирьох інших, разом взятих. І взагалі Казахстан був другою за площею республікою СРСР, після Росії. А третьою вже — Україна. Нагадаймо: площа СРСР,  найбільшої держави світу, становила 22 мільйони квадратних кілометрів,  Казахстану —2 мільйони 725 тис. кв. км (9 місце у світі), України — 603,6 тис. кв. км.

Казахстан завжди був на перехресті народів. Але вже доволі давно сформувалася казахська нація, древня, освічена, цивілізована. Втім, історія її поглинання Російською імперією була доволі типовою. Почалася ця анексія  ще в першій половині 18 століття, коли казахське ханство, доволі подрібнене, страждало від набігів сусідніх племен. Тут же «захисницею» об’явилася Росія. «Захист»  завершився у 1848 році повним приєднанням Казахстану до Російської імперії. Подібне було й з іншими народами Середньої Азії, а також Кавказу.

Але перенесімося в наші часи. Формально, як і інші республіки СРСР,  майже автономна республіка мала особливий  статус в Союзі. Одна з радянських епопей — освоєння цілини — це Казахстан.  Космодром Радянського Союзу Байконур — теж Казахстан. Величезна територія, природні багатства,  важливе стратегічне положення — все це були вагомі фактори. Не випадково саме керівник Казахстану Назарбаєв на фініші  СРСР увійшов у вищий ареопаг помираючої комуно-імперії — Політбюро ЦК КПРС. Є дані, що саме його президент і генсек компартії Михайло Горбачов мітив на посаду глави уряду СРСР.

Назарбаєв майже три десятиліття керував величезною державою, незалежним Казахстаном, притому абсолютно легітимно і маючи величезний авторитет у народі.

Назарбаєв народився 6 липня 1940 року в селі в Алматинській області. Цікаво, що першу професію здобув в Україні, у профтехучилищі  міста Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, де у 1958—1960 років вчився на металурга. Далі — типова дорога робітника, інженерно-технічного працівника, перехід на партійно-радянську роботу, де швидко проходив усі щаблі кар’єри. У ті ж таки 1989—1991 роки був першим секретарем компартії Казахстану, перед цим 5 років очолював уряд республіки.

Назарбаєв очолив Казахстан, що був надзвичайно зрусифікований і навіть був єдиною республікою, де корінна нація була в меншості, а переважали росіяни. Це зросійщення тривало не одне століття, а в СРСР завершилося масовим заселенням півночі Казахстану російськими переселенцями.

Довелося зайнятися національним відродженням великої країни, повертати їй славну історію. Державною мовою була визнана винятково казахська, російська отримала статус другої офіційної мови. Президент Назарбаєв ввів жорсткі вимоги щодо обов`язкового і вільного володіння державною мовою всіма службовцями. І сам подав приклад, склавши серйозний екзамен знання рідної мови.

За роки президентства Назарбаєва відсоток корінної нації — казахів  у 18-мільйонному населенні держави досяг 66 %.  Росіян тут стало  21 %. Нікого не виселяють, але кому не подобається національна, державна політика в країні, то, як каже російська ж приказка, «скатертю дорога». Натомість Казахстан проводить потужну політику повернення на рідну землю доволі численної казахської діаспори світу. Тим, хто повертається, держава надає всіляку допомогу.

Казахстан при Назарбаєву став потужним суб’єктом азійської і світової політики, проводить чітку незалежну лінію у стосунках з Росією. Дружній до України, між нашими державами міцні економічні, духовні контакти. В Казахстані потужна українська громада, 2.17 % населення, і вона четверта за чисельністю.

Назарбаєв кілька разів обирався президентом — і в парламенті, і на референдумі, і на загальнодержавних виборах. Наприклад, на останніх у 2015 році набрав аж 95,97 % голосів. І не варто це пояснювати лише традиційною азійською пошаною до правителів. Авторитет Назарбаєва у народі дійсно величезний.

Але все має логічне завершення, навіть коли це дочасна відставка.  Виконуючим обов’язки  президента Казахстану парламентом  держави призначений  голова його верхньої палати  Касим-Жомарт Токаєв. Назарбаєв  очолив Раду безпеки Казахстану. Торік  за новим законом цей орган змінив статус із консультативного на конституційний. Цю посаду Назарбаєв зможе займати довічно.

Парламент уже ухвалив постанову про перейменування столиці держави Астани на Нур-Султан, тобто по імені Назарбаєва. З цією столицею взагалі ціла історія. Тривалий час столицею було найбільше місто Казахстану Алма-Ата, якому вже в часи незалежності казахи змінили  назву на Алмати. Але це місто —  на самому південному краї величезної країни, майже на кордні з  Киргизією. Відтак, у грудні 1997 року з ініціативи Назарбаєва столицю було перенесено на північ і названо її Астана, що на казахській означає просто «столиця». До 1961 року це давне козаче місто називалося Акмолінськ. У 1961 році його перейменували на Цілиноград, адже воно стало центром Цілинного краю.

Через 20 років після перенесення сюди столиці Астана стала містом-мільйонником, населення перевищило цю цифру.

І ось уже четверта назва міста — Нур-Султан. Правда  це перейменування, при всій повазі до Назарбаєва, пройшло зовсім не гладко. В місті почалися акції протесту проти перейменування, розігнані поліцією. А електронну петицію проти перейменування підписали вже понад 30 тисяч людей.

Але в політикумі країни  вже з`явилися  ідеї нових перейменувань . Пропонується перейменувати назви, пов’язані з російською історією, на історичні казахські. Йдеться про міста Петропавловськ, Павлодар і Семей. Їх пропонують назвати, відповідно,  — Абілай, Кенесари і Бокейхан. Ось хто ці діячі казахської історії.

Абілай-хан (1711—1781)— правитель Казахського ханства, потомок Чінгіз-хана.

Кенесари Касимов  (1802—1847), казахський султан, вшановується на державному рівні як лідер національно-визвольного руху за незалежність Казахстану від Російської імперії.

Аліхан Бокейханов (1866 — 1937)— політик, громадський діяч, журналіст, етнограф. Вважається першим прем’єр-міністром Казахстану.

А тепер знову загалом про цей феномен  — правління останніх аксакалів комуно-радянської доби, а потім національної політики в цьому регіоні. Не варто дивуватися такому довгому їх правлінню і такій одностайності їх обрання. Це не лише вплив східної традиції, а й наслідок національного відродження цих країн. Також наслідок високого життєвого рівня цих колись доволі бідних республік Союзу.

Звичайно, можна говорити, що цей рівень — результат  величезних природних багатств країн, насамперед — нафти, газу. Можна тут  проводити паралель з багатющими на ці ресурси  арабськими країнами. В деяких з них  ще існує, за суттю, феодалізм. Правителі купаються в неймовірній розкоші, але «дають жити» й підданим,  щоб ті  не подумували про революції. Щось схоже можна говорити і про ті три середньоазіатські  країни, про які зараз мова.

І багато українців, засмиканих злиднями, мимоволі починають заздрити  тим  же туркменам, у яких, замість громадянських свобод, є  дешеві харчі і мало не дармові газ і електрика. Правда, ті ж таки українці воліли б, щоб у нас були поєднані свобода й демократія —  з гідним рівнем життя людей. А раз чомусь  так не складається, то подумують, що,  може, і нам завести хана, бая, султана? Бо по-європейськи, поєднуючи демократію і гідне життям, все щось не виходить…

Петро АНТОНЕНКО

редактор газети «Світ-інфо», спеціально для видання Суспільний кореспондент

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?