За освітою і покликанням я зоотехнік, багато років присвятив племінній справі у тваринництві. На жаль, ця галузь занепала, як і наше Броварське об’єднання, але сидіти без роботи й на одну пенсію, – не для мене. Тож підробляю на Броварському заводі електровиробів: добу працюю, на три доби повертаюся в рідну для нас з дружиною Наталією (освітянська пенсіонерка) Щаснівку. Тут теж маємо невеликий підробіток на городі.
Серед односельців знайшов багато спільників і для творіння чогось доброго в рідному селі: великі калюжі землею загачуємо, автобусні зупинки та криниці упорядковуємо, загорожу біля пам’ятників лагодимо, кладовища очищаємо від заростей та ін. Спасибі, сміттєвоз товариства «Земля і воля» регулярно забирає побутові відходи з-під дворів, тож відпала потреба у прибиранні стихійних сміттєзвалищ.
Рік тому замахнулися й на серйознішу добру справу: почали споруджувати на кладовищі капличку, а поруч – так звану трапезну. Це щоб було де заховатися від негоди, коли батюшка з півчою відспівує покійника, чи на проводи виникне потреба перечекати дощ, за столом посидіти.
Настоятель місцевого храму отець Петро схвалив наші наміри, але й попередив, що буде важко це зробити – сам організовував будівництво нової церкви за кошти прихожан і при допомозі товариства «Земля і воля», архімандрита Софронія та інших земляків і чужих доброчинців. Не один рік будували, але добудували.
Тож і наш актив розраховував на підтримку односельців. Так і сталося. Одна жіночка запаслася була цеглою, коли в Осовці розкидали старе приміщення давно закритої школи, – все до цеглини віддала нам. Перевіз цеглу та інші матеріали Петро Іванко своїм тракторцем. Майстровиті Сергій Марченко, Володимир Дудко, дачник Анатолій (недавно преставився) звели стіни і дах. Беруть активну участь у цьому будівництві і виконанні інших добрих справ Володимир Пилипенко, Олег Рощепій, Петро Войток, Геннадій Гуща, Яків Сміян, а Валя Пунько від душі виконала малярні роботи. Одному з ініціаторів цього будівництва, колишньому механізатору Миколі Яковичу Московку, вже за вісімдесят, але його завзяття й організаторської хватки на кількох молодших вистачить. Найстаріший житель села, талановитий художник-графік Василь Степанович Горбик власноруч виготовив купол. Відгукнувся на наше прохання й аграрник з Козацького Сергій Чубовський та інші доброчинці. Допомагає сільська староста Людмила Лавріненко.
Та чи не найбільше мене розчулив благодійний вчинок керівників Броварського заводу, де я підробляю. Попросив у них віддати нам металеві конструкції, що лежали у складі. Пояснив, для якої споруди в моєму селі вони потрібні. І ці чужі люди без ніяких вагань безкоштовно відпустили багато будівельних матеріалів, ще й надали автомашину для перевезення. Для доставки більш габаритних конструкцій транспорт виділив генеральний директор ТОВ «Земля і воля» Леонід Григорович Яковишин. Одержуємо з цього господарства і матеріали для обшивки трапезної та інших потреб. Виконавчий директор господарства Валентина Онисимівна Чернякова, можна сказати, взяла шефство над нашою доброю справою. З привезених матеріалів з Броварів ми спорудили ще й автобусну зупинку біля церкви. Допомагали працівники господарства, вони й асфальт поклали.
Земляк Володимир Тарасенко організував виготовлення за свої кошти і встановлення трьох хрестів: на майдані, де колись стояла церква Покрови Пресвятої Богородиці, на кладовищі і на в’їзді в село. У Осовець на кладовище і на колишнє церковище хрести привіз із Києва і встановив земляк Вадим М’який. Робилися ці добрі справи теж від душі, а не продавалася за виборчі голоси чинним чи майбутнім обранцям, «доброчинність» яких останнім часом активізувалася – чергові вибори насуваються. Видно, нашим верховним депутатам мало влади в Києві, тож почали щедро фінансувати свої «благодійні» команди, щоб вони і на місцях все прибрали до рук.
На роботу в Бровари і назад їжджу на маршрутці Бобровиця – Київ або й електричкою, з пересадкою на приміську маршрутку. І чого тільки не почуєш там про наших обранців-брехунів: що вони згадують своїх виборців тільки під час виборів, а виборці згадують їх щодня; що для них не існує таких обіцянок, яких вони не можуть не давати – на брехню виборці ловляться, як риба на наживку…
Влучну народну творчість записую до блокнота. Записав кілька й вульгарних анекдотів і «крилатих» цитат. Одну наведу, пом’якшивши вульгаризм. Чоловік запитав сусіда: «Яка різниця між будинком розпусти і парламентом?» Сусід почав придумувати на ходу варіанти відповіді. Але той, хто задавав запитання, не стерпів і сам відповів. Мовляв, у будинку розпусти ти робиш вибір, а потім «тра**єш», кого вибрав, на виборах ти теж робиш вибір, але потім ті, кого ти вибрав, «тра**ють» тебе.
Я не стерпів і підключився до їхньої розмови розповідями, як можна поліпшувати власний добробут, життя громади і без допомоги передвиборчих благодійників. Це щоб потім не бути зобов’язаними перед ними, і вимагати від них виконання обов’язків депутата, а не благодійника. Навіть не очікував, що від сусідів по вагону одержу підтримку. Та все ж верх у дискусії взяли ті, хто назвав мене фантазером. Дещо змінили свою думку, коли я розповів, який приклад у творенні добрих справ від душі подає нам товариство «Земля і воля», тож і громада може обходитись без передвиборчих подачок. Навіть у тих справах, на виконання яких потрібні мільйони гривень.
Взяти хоча б те, що і в цьому році господарство за свої кошти і своєю бригадою відремонтувало дороги до кордону з Козелецьким районом, до Кобижчі, на інших ділянках, завершує ремонт дороги на 25-ти кілометрах до Нової Басані. Протягом трьох днів працювала бригада шляховиків і в наших селах Щаснівка і Осовець. А перед цим заступник генерального директора по нашому відділку Павло Хомік організував очищення узбіччя центральної вулиці від заростей і вивезення їх у відведене місце.
На цю добру справу господарство витрачає десятки мільйонів власних гривень. І це при тому, що воно вважається найкращим у районі наповнювачем бюджету і пенсійного фонду. Бо й оплата праці тут легальна, й оплата за оренду землі найвища. А що зробили депутати, щоб інші виробники підтягувалися до таких добросовісних наповнювачів державної скарбниці? Де застрягли їхні обіцянки допомагати законодавчо розвитку аграрної галузі й сільської інфраструктури, створенню нових робочих місць, забезпеченню правового захисту селян? А продавати землю не обіцяли, але проголосували за її розпродаж.
Згадалося ще одне почуте в маршрутці: «Якщо депутати виконають свої обіцянки, то Кіпр та інші «офшори» змушені будуть оголосити дефолт. Звісно, обранцям вигідніше для себе кинути якусь подачку виборцям. І ті раді цьому, доземні поклони вдячності б’ють, не згораючи від сорому за вульгарні анекдоти про них – ганебно «трахнутих» своїми ж обранцями. Хоча в Україні все є для того, щоб жити й без передвиборчих подачок. І шлях до євростандартів проглядається не із-за примарних мрій, а із землі.
Григорій Лига, ветеран праці
На першому фото: Павло Хомік «Старі дерева створювали небезпеку на цій ділянці шляху»
