Дмитро Шупта – лікар, письменник і український патріот

У цьому році виповнюється 155 років із дня народження Івана Липи та 120-ліття Юрія Липи. Благодійний фонд імені Івана та Юрія Лип (Одеса) проводитиме 10-ті, ювілейні, «Липівські читання».

Серед всіх актуальних питань, які розглядатимуться на цьому форумі, вперше порушуватиметься питання вивчення життя, діяльності і творчості лікарів-письменників – як метод самовиховання майбутнього фахівця. Лікарі належать до справжньої інтелектуальної еліти народу, вони докладають багато знань і зусиль для поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, збереження здоров’я народу, формування здорового способу життя.

Разом із тим, багато медиків не тільки гідно виконували свій професійний обов’язок, але беруть активну участь у діяльності наукових і культурно-просвітницьких організацій, поєднуючи лікарську працю з літературною творчістю та громадським життям.

Одним із відомих українських лікарів і наших знаних письменників є член Національної спілки письменників України та Міжнародної літературно-мистецької Академії України, поет-лірик, гуморист, перекладач, а також – один з активних учасників «Липівських читань». Це – Дмитро Романович Шупта.

Слід зазначити, що його тернисті життєві дороги досить тісно пов’язані з тими місцями, де жили або працювали Іван Левкович та Юрій Іванович Липа. За родинним переказом один з предків колись закінчив лікарем Києво-Могилянську Академію і започаткував династію Щепіїв, так їх потім називали по-вуличному, бо впроваджував щеплення від небезпечних інфекційних хвороб. Дід Дмитро Іванович Шупта водночас із Іваном Левковичем Липою, який працював земським лікарем в селі Мачухи, цілком ймовірно, що, як полтавці, вони десь могли зустрічатися, принаймні на медичних нарадах…

Юрій Липа народився в селі Старі Санжари на південній Полтавщині (Григорій Андрійович Геращенко – Юрій Липа, прийшов на світ 5 травня 1900 року в сім’ї священика Геращенка Андрія Андрійовича та Єлизавети Іванівни.) В лютому 1910 року у Старих Санжарах хлопчика усиновлено своїм хрещеним батьком, земським лікарем Іваном Липою, після чого йому змінили прізвище, ім’я та по-батькові й вивезли в Дальник під Одесу. Існує припущення, що Григорій Геращенко насправді був рідним сином Івана Липи від Єлизавети Геращенко, але народженим в сім’ї Андрія Геращенка [1]. Молодість Юрія Липи минула в бурхливій революційній Одесі.

Дмитро Шупта народився на півночі Полтавщини в селі Курінька Чорнухського району. Після закінчення середньої школи він майже п’ятнадцять років віддав Криму, де навчався і працював зубним лікарем, неодноразово побувавши в Керчі, де колись народився й виріс Іван Липа, отримавши атестат про закінчення Керчинської гімназії. В часи національно-визвольних змагань Іван Липа тривалий час перебував у столиці України, працюючи міністром віросповідань в уряді УНР. Дмитро Романович працював лікарем-хірургом на Київщині та в Києві з початку 1970-х років до середини 80-х. Нині він мешкає в Одесі, де тривалий час жили, працювали й творили Іван та Юрій Липа.

Народився Дмитро Шупта 20 січня (за паспортом), хоча насправді 24 лютого 1938 року в сім’ї землеробів із древніх козацьких родів, що на річці Удай Чорнухського району Полтавської області — у тих же краях, що й мандрівний філософ Григорій Савич Сковорода. . За десять кілометрів, у Біївцях, народився Василь Симоненко. А за сім кілометрів від села, у Прихідьках, народився відомий український поет і драматург Кость Герасименко.

Батька, Романа Дмитровича, який готувався отримати медичну освіту, 1914 року мобілізували до війська – у Першій світовій війні, по закінченні курсів військових топографів у Вінниці, він потрапив на діючий фронт унтер-офіцером, картографом. Однак, під Луцьком того ж року потрапив у німецький полон, з якого повернувся у 1925 році. На початку колективізації потрапив під розкуркулення, відбував заслання під Архангельськом. З концтабору звільнений як «засуджений помилково». Був під німецькою окупацією. З приходом «визволителів» батька мобілізували, отримав поранення й контузію в Ясько-Кишиневській операції, в зв’язку з чим тривалий час лікувався у військових шпиталях, а влітку 1945 року пысля одужання повернувся додому. Та 1947 року знову ув`язнений, як «зрадник батьківщини». В 1954 році звільнений з концтабору і в 1957 році реабілітований.

Дмитро закінчив семирічну школу в своєму селі, а в 1956 році – сусідню Мокиївську середню школу. Вже в той час почав писати вірші та записувати їх в окремі зошити, один з яких «пропав», там була поема «Терези», в якій ішлося не лише про юнацькі почуття, а й про козацьку минувшину України та несправедливість влади. З того часу юнак став об`єктом стеження з боку КДБ.

Сподіваючись уникнути переслідувань, Дмитро вступає до Севастопольського морського технічного училища ім. адмірала Макарова. Але сподівання виявилися марними, його неодноразово допитували в КДБ про поему. 1 травня 1958 року був затриманий під час маївки за містом, його три доби тримали на дізнанні на прикордонній заставі. Після закінчення училища довелося деякий час попрацювати котельником на судноремонтному заводі № 497, мешкаючи під Малаховим курганом на вулиці Полтавській.

На заводі Дмитро познайомився з молодим трубомідником сусіднього цеху Іваном Тучковим, який після війни переїхав до Криму, і після закінчення Керченського технічного училища потрапив на той самий завод у Севастополь. Він також писав вірші, але російською мовою. Тож Тучков порадив перекласти його вірші рідною мовою, з чим Дмитро успішно впорався. Саме в цей час молодий котельник віднайшов родича аж в Новосибірську, який надіслав юнакові медичний довідник та російсько-український словник свого діда – земського лікаря.

Дмитро різко змінив свої плани і вирішив вступати до Кримського медінституту, та не пройшов за конкурсом і поступив до Сімферопольського медичного училища, але чекісти і тут не залишили хлопця в спокої. Вони методично пропонували юнаку доносити на студентів, на що він не погодився. Тоді Дмитра усунули з головування у профспілковому комітеті училища. Хоча весь термін навчання Дмитро Шупта мав відмінні оцінки, диплома з відзнакою про закінчення училища не отримав. Одначе, крім фельдшерського диплома, він отримав ще й посвідчення зубного лікаря і працював стоматологом у різних лікарнях Криму.

Лише за четвертою спробою, в 1962 році, йому вдалося вступити до Кримського медичного інституту на вечірнє відділення. Через три роки був переведений на стаціонар. В інституті Дмитрові довелося пройти через обмовляння, нишпорення в особистих речах, провокації… Але знайшлися добрі люди, які дали змогу закінчити навчання. Під керівництвом професора Скоблєва виконав оригінальну наукову роботу, пов’язану з перебігом тяжких стадій опікової хвороби та лікування тяжко уражених термотравмою. Тоді ж сконструював діючу модель ліжка-ванни, де передбачалося лікувати уражених хворих травматичним методом, відкритим способом, і запропонував місцеві ванни для лікування потерпілих з обпеченими кінцівками. Однак, випускник, одержавши інститутський дипломом з відзнакою, замість аспірантури отримав «вільний диплом». Хоча, новоспеченому спеціалісту й запропонували посаду викладача медінституту, обіцяли навіть квартирою забезпечити в центрі столиці Криму, аби лише… дав згоду на співпрацю з відповідними органами. Але «український буржуазний націоналіст» не звабився заманливими пропозиціями.

В час інститутського студентства, весь травень місяць 1963 року Дмитро Шупта провів у Одеському будинку творчості письменників на Всеукраїнському семінарі творчої молоді, де секцію поезії очолив науковий працівник Інституту літератури Академії Наук України, широко відомий учений-філолог Віктор Панасович Іванисенко; в колі Василя Стуса, Василя Захарченка, Богдана Гориня, Бориса Нечерди, Миколи Вінграновського й ін., частина з яких, згодом, разом з керівником, стали дисидентами-шістдесятниками…

У студентські роки Дмитро Шупта писав сатирично-гумористичні твори, супроводжуючи їх своїми власними ілюстраціями. Але переважила лірика. Перші вірші з’являлися в кримській і республіканській пресі, зокрема, в колективних збірниках «День поезії» (Київ), «День поэзии в Крыму», «Лучи, которые горячи”, “Молодые голоса”, “Здравствуй, утро!”. Тривалий час очолював Сімферопольське літературне об’єднання “Гроно”, котре діяло при обласній письменницькій організації. Одночасно з виходом першої збірки віршів “Провісники цвітіння” у київському видавництві «Молодь» (1968 р.), того ж року побачила світ і книга віршів «Полум`я мелодій» у місцевому видавництві «Крим». Та після цього майже на 10 років друкування творів Дмитра Шупти просто «припинилося».

В пошуках роботи довелося залишити Крим, робота знайшлася в Пирятині, але житло отримати там не світило. А шельмування не припинялися. Потім був Яготин, куди Дмитро прибув після Харківських хірургічних курсів, пройдених у відомих спеціалістів-професорів І.В. Картавіна, О.О. Шалімова й у Києві у професора Кальченка, з яким уже співпрацював над створенням «Оперативного атласу зобної залози». Декілька подач наукових розробок ученого з графічними малюнками Дмитра Шупти друкувалися в журналі «Клінічна хірургія», редактором якого був учений-професор Кальченко.

Хірург-ординатор активно впроваджував найпередовіші оперативні методи судинної хірургії, проктології, водночас практикуючи з фітотерапії, за що адміністрація райлікарні охрестила його «шаманом». Та головний лікар Яготинської ЦРЛ збирав на молодого хірурга «досьє» і тримав у сейфі так званий компромат на молодого колегу, бо він на додачу до того, що говорив українською, ще й носив вишиванку, покладав квіти до пам’ятника Т.Г.Шевченкові й читав там свої вірші про Великого Кобзаря.

Підсилали Дмитру Романовичу на прийом провокаторів, всіляко викликали на антидержавні розмови, а районний прокурор арештовував і ревізував навіть історії хвороби пацієнтів. Сміх і гріх, але звинуватили в тому, що лікар оперує не так, як усі, навіть… шви накладає «буржуазно-націоналістичні».

Тяжким порушенням трудової дисципліни стало відвідання Дмитром Шуптою Ленінграда (на запрошення Спілки письменників взяв участь у Шевченківському святі)…

Наприкінці жовтня 1983 року його заарештували. Органи держбезпеки висунули звинувачення у зберіганні арсеналу зброї, набоїв, вибухівки, заокеанської валюти, радіостанції, а також у зв`язках з польською «Солідарністю».

Дмитра Романовича Шупту було доправлено з Яготина у Лук`янівський слідчий ізолятор. Утримували його то в одиночці, то з підсадними «стукачами», щоб тільки підписав необхідне сфабриковане звинувачення, у зв’язку з чим неодноразово піддавали катуванню: «садили на бетон», завдавали ударів по голові, закладали пальці в двері – і шкіра з них злазила – знімали «хірургічні рукавички».

Для хірурга це надалі означало втрату професійної працездатності. Ніяких побачень, ані передач не мав. В січні наступного року Яготинський районний суд виніс вирок, за яким Дмитро Романович отримав два роки виправних робіт без позбавлення волі з утриманням на користь держави 20% заробітку за місцем роботи.

Громадськими захисниками від Спілки письменників в суді виступили поети Володимир Забаштанський і Петро Засенко. Вийшовши на волю з покаліченими пальцями і хворим хребтом, частково втративши слух і зір, Дмитро Шупта ніде не міг улаштуватися на роботу хірургом, щоб хоч відновити своє реноме. Вдалося влаштуватися хірургом-експертом ЛТЕК – Київської обласної лікарської експертної комісії. Мусив їздити з Яготина до Києва електричкою, витрачаючи багато часу. Коли ж почав залишатися ночувати в Києві у знайомих – на нього подали у всесоюзний розшук! Змушений був покинути Яготин, та перебратися до рідного села Куріньки, а потім 1988 року виїхати до Одеси, На зорі перебудови, у 1986 році Дмитра Шупту прийняли до Спілки письменників.

Працюючи практичним хірургом, постійно накопичував дані про лікувальні властивості цілющих рослин, які нерідко рекомендував у вигляді відварів чи настойок застосовувати хірургічним хворим з відповідною патологією для успішного консервативного лікування ран, пролежнів, трофічних виразок, хворих із суглобовою патологією, що не піддавалися лікуванню офіційними методами.

Він також, активно впроваджуючи не стимулюючу, а регуляторну фітотерапію, запровадив у практику ним відкриті методи профілактики й лікування поліпозу кишківника, який нерідко спричиняв рак, та виразкової хвороби шлунка й дванадцятипалої кишки тощо.

Він брав активну участь в науково-практичних конференціях, практичних семінарах. Тоді Дмитро Шупта опублікував свої наукові праці в наукових збірниках «Винахідництво й раціоналізація на сучасному етапі розвитку охорони здоров’я» у двох томах, в журналі «Винахідник України»…

У праці «Значення фітотерапії в екстремальних умовах» автор наголошує на тому, що понад 100 лікарських рослин центрального ареалу України здатні виявляти радіопротекторні властивості і можуть використовуватися для виведення радіонуклідів з живого організму, для лікування променевої хвороби та її ускладнень.

У другій частині збірника «Хірургія» Дмитро Романович оприлюднив свою працю «Манутерапія шийного відділу хребта хворих похилого віку», де вперше в історії медицини порушив заборонену тему, адже до цього дозволялося маніпулювати саме на шийному відділі хребта лишень у пацієнтів до 45 років! Проте переважна більшість хворих саме після 45 років потерпають від пекучих синдромів унко-вертебральних явищ, вегето-судинної дистонії, шийних прострілів, симпаталгійних, псевдосирінгомієлійних, екстракардіальних явищ, а також від нестерпного головного болю, розладу сну, бронхіальної астми, психіки та грізної хвороби Бехтерєва.

Дмитро Шупта опублікував солідну низку нарисів з фітоінформоцілительства в різних друкованих виданнях, а саме в «Урядовому кур’єрі», ВАКівському журналі «Науковий Світ», «Вечерней Одессе» тощо.

Підсумковим результатом цього періоду стало створення науково-популярної монографії «Хірург без ножа», до якої потрапило близько 1000 лікарських рослин, що успішно використовувалися нашими предками і можуть використовуватися нашими сучасниками для консервативного лікування низки хірургічних хвороб, в час, коли ми маємо справу зі звиканням мікробних збудників до сучасних лікувальних засобів і з’яви нових агресивних штамів збудників хвороб, невідомих сучасній науці. Така праця створена для хірургів уперше в світовій практиці.

Також він створив фундаментальну працю «Рідна мова і здоров’я нації», в якій науково доведено умови необхідності користування рідною мовою не лишень у вседержавних масштабах, а й щоденному індивідуальному побуті, що створює надійний захисний енергетичний каркас для забезпечення здоров’я всіх громадян та обгінної терапії.

Дмитро Романович Шупта – Ветеран Праці. Бере актину участь в роботі Народного Руху України з часу його заснування, був делегатом РУХівських з’їздів та конференцій, є членом Громадсько-політичної Ради

ОУН в Україні, членом Братства ОУН-УПА, член Громадської Ради Центру євроатлантичної інтеграції, член Ради старійшин ГО Євромайдан імені Героїв Небесної сотні, член Міжнародної громадської організації «Конгрес захисників української мови», член Комітету із захисту прав та свобод громадян, Почесний член американсько-Канадського наукового товариства імені Г.С. Сковороди (як Сковородинознавець), а як автор збірки поезій «Тарасове відлуння» він потрапив до 6-го тому «Шевченківської Енциклопедії» та «Полтавської Шевченкіани», також до «Міжнародного Довідника Політв’язнів» й енциклопедичного видання «Учасників Руху Опору в Україні 1960–1990 років». Він – Почесний Громадянин Чорнуського району Полтавської області.

У 2002 році Дмитра Романовича прийняли до спілки журналістів (НСЖУ). Як поет на сьогодні він має понад 70 окремо виданих збірок лірики, 20 із яких – музичні видання: вокальні цикли та збірки вокальних творів для дорослих і дітей.

Дмитро Шупта як непересічний хірург відзначений дипломом „Майстер Золоті руки”; він – Лауреат Міжнародної літературної премії імені Г. Сковороди та низки інших Міжнародних і Всеукраїнських премій: Івана Мазепи, Володимира Винниченка, Леоніда Глібова, Миколи Гоголя «Тріумф», Василя Руданського, Яра Славутича, Василя Симоненка та ін., лауреат Всеукраїнського радіоконкурсу «Пісня року–2000». Заслужений працівник культури України. Він серед сучасних майстрів красного письменства України є першорядним поетом-мариністом, за що отримав медаль «Морська Слава України» та відзнаку командувача ВМС Збройних Сил України «За заслуги перед ВМС України». А цього року за видання «Сонях сонетів» удостоєний нагороди – почесної Міжнародної медалі Франческо Петрарки (Італія), ставши переможцем Міжнародного літературно-мистецького фестивалю (Італія – Німеччина – Україна), а також

Міжнародну відзнаку імені Генріха Бьоля за визначні досягнення в літературі.

Дмитро Шупта займається художньо-перекладацькою діяльністю: перекладає – з аварської, азербайджанської, арабської, білоруської, болгарської, вірменської, ґаґаузької, грузинської, ідиш, литовської, молдавської, німецької, португальської, російської, румунської, староукраїнської, туркменської, узбецької, французької. І його поетичні твори перекладені та видрукувані іноземними мовами: англійською, білоруською, ґаґаузькою, грузинською, російською, румунською.

Також він є першим заступником Польового Гетьмана Українського Козацтва і головою Ради старійшин Чорноморського Козацького Війська Українського Козацтва. За активну громадсько-політичну діяльність, вагомий внесок у справу розвитку відродження Українського Козацтва, розбудови державності генерал–отаман Українського Козацтва Шупта Дмитро Романович має низку козацьких нагород, отримав відзнаку Київського міського Голови та Голови Одеської обласної державної адміністрації а також інші нагороди. Дмитро Романович був активним учасником Помаранчевої революції і Революції Гідності.

У квітні 2017 року за досягнення в козацькій медицині, у Сковородинознавстві та інших царинах наукової і літературно-історичної краєзнавчої діяльності Дмитра Романовича Шупту обрано дійсним членом Української Міжнародної Академії оригінальних ідей, а в січні 2018 року його обрано дійсним членом Міжнародної літературно-мистецької Академії України за успішні досягнення в галузі сучасної української літератури та за визначну поетичну творчу діяльність.

Дмитро Романович бере активну участь у Липівських читаннях від часу їх запровадження благодійним фондом імені Івана та Юрія Лип. Ним були опубліковані як публіцистичні розвідки про батька та сина Лип, так і збірка поезій, переважна більшість творів якої покладені на музику відомим композитором Петром Леонідовичем Лойтрою. Це достойна спільна художньо-мистецька праця про визначних героїв-борців, батька й сина Івана та Юрія Лип, які поклали свої життя на олтар незалежності й свободи самостійної української держави.

Василь ВЕЛЬМОЖКО,

член Національної спілки журналістів України та та Національної спілки краєзнавців України

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?