Для здійснення злочинів влада готувала відповідні кадри

Більшовики«Самопостачання» комуністів Брусилова. Хроніки війни більшовиків з українським народом на Чернігівщині: рік 1932-й. 

Радянська влада для реалізації своєї політики (людожерської, людиноненависницької і злочинної у своїй суті) старанно готувала відповідні кадри, які берегла і пестила. Так, ці кадри старанно і без жодних докорів сумління виконували всі накази. Однак характер їх діяльності давно відсіяв всіх, умовно кажучи, «міссіонерів» – тобто людей чесних, сумлінних, порядних. Тому радянсько-комуністичний актив повсюдно проявляв себе достатньо одноманітно: хтось пиячив і бешкетував, інші безбожно крали і грабували, треті розмахували зброєю і знущалися над людьми. Якби всіх їх карали належним чином, то досить скоро не залишилося б кому вигрібати в людей хліб та забирати останнє продовольство. Тому для «своїх» вигадали достатньо оригінальні покарання: постійно перекидали з одного села в інше, з однієї керівної посади на другу. Бо інакше досить швидко «партійці» перетворювалися у місцевих «мафіозі».

В 1932-1933 роках постійні кадрові зміни набули небаченого розмаху: голів сільрад, колгоспів, споживчих товариств, секретарів партосередків змінювали чи не кожних декілька місяців, мало кому вдавалося пробути на посаді рік чи більше. Відтак кадрові питання розглядалися чи не на кожному засіданні Чернігівського міськпарткому КП(б)У, які тоді проходили через кожні 10-14 днів. Все відбувалося достатньо сумбурно і стихійно, іноді перетворюючись на справжній фарс, оскільки від постійних переміщень картина на місцях особливих змін не зазнавала.

Один із типових прикладів того часу – село Брусилів Чернігівської приміської смуги (нині Чернігівського району Чернігівської області).

17 вересня 1932 року голова сільради І. Ю. Тимошенко, вочевидь, зневірившись досягти пристойних показників у справі хлібозаготівель, за що його постійно «скубли» керівники, просить про переведення на іншу роботу. Позиція міськпарткому непохитна: відмовити. Нема таких вершин, які не скоряться радянським комуністам, тож нічого скиглити, до праці. Однак процес пішов. І хоча все оповите туманом недомовок, але коли 19 вересня голова Роїщенської сільради І. Л. Пінчук просить відмінити постанову про його переведення, міськпартком розкриває деякі «карти»: «Зобов’язати т. Пінчука виїхати в Брусилів для роботи головою сільради».

Комуніст Пінчук їхати в село не хоче, 3 жовтня знову прохає залишити його в місті. І наривається на більш жорстке формулювання: «Зобов’язати вдруге т. Пінчука негайно виїхати в село Брусилів». Тим більше, що Тимошенка цього ж дня призначили головою споживчого товариства в Черниші.

Пінчук таки опиняється в Брусилові, але на іншій посаді – на чолі партосередку. Головою сільради призначили Клоновця. А коли читаєш подробиці секретного чекістського спецзведення від 22 січня 1933 року про події в Брусилові, одне питання не дає спокою: і чого той Пінчук опирався? Отже, деталі.

«В селі Брусилові деякі члени сільради на чолі з секретарем партосередку Пінчуком займаються привласненням реквізованого у куркулів майна, купівлею з торгів через підставних осіб різних речей і перепродажем придбаного майна.

Наприклад, у куркуля Осипка Миколи Гордійовича головою сільради Клановцем і членом сільради Хромцем була проведена 5 грудня реквізиція майна. Опис вилученого на місці складений не був. Клановець, дізнавшись, що Осипок поїхав у місто скаржитися, склав 10 грудня опис, вручив куркулю Осипку. При чому виявилося, що не вистачає 3 пудів борошна, лляного насіння 1 пуд 20 фунтів, 2 фунти коров’ячого масла і пуду гречаної крупи, які до опису не були включені.

Секретар партосередку Пінчук систематично брав із кооперації продукти, що здавалися на зберігання, які відбиралися при реквізиції, і відправляв до себе додому – в місто [у Чернігів – авт.]. Ним взято 27 кг житнього борошна, 7 кг сала, 26 метрів мануфактури. Крім цього Пінчук привласнив собі 24 кг пшеничного борошна, яке було відібране у куркуля Орішка Григорія. Борошно передав Хромець Парасці для передачі в місто – до себе додому. Однак остання, знаючи, що борошно відібране при реквізиції у куркуля, його не відвезла, поставивши до відома голову сільради і деяких активістів села.

Пінчук через підставних осіб скуповує з торгів реквізовані речі, ним за останній час через вчительку Мглинцеву придбані костюм, калоші, черевики, вовняна спідниця, килим, ковдри та цілий ряд інших речей, при чому все це придбано за безцінь.

Голова сільради Клановець, окрім того, що привласнив 4 пуди борошна, реквізованого у куркуля Осипка, взяв ще 17 кг пшеничного борошна і 5 кг сала з кооперації.

Член сільради, кандидат [у члени] партії Хромець офіційно на торгах придбав садибу куркуля Губки Івана Даниловича за 102 карбованця, клуню продав громадянину села Киселівки Самотяжко Семену за 300 карбованців, один сарай розібрав на дрова, а всі інші будівлі Хромець продав колгоспнику Білоусу Івану Євтихійовичу за 211 карбованців. Крім того, у проданій клуні Самотяжко Семена були 100 пудів сіна, 3 копи вівса, 4 вози люпину і велика кількість соломи, що не були здані в хлібозаготівлі, а розпродані Хромцем.

На місце виїхав оперативний робітник, який слідчим шляхом встановив, що реквізоване у Осипка М.Г. майно – борошно було привласнене головою сільради Клановцем, льон – секретарем партосередку Пінчуком, і замість одного пуду гречаної крупи в колгосп здано 4 кг».

От і скажіть: чого той Пінчук так опирався направленню в село? Невже в Чернігові почувався б більшим паном? Бо якщо «Хромець із партії виключений і не арештований внаслідок того, що знаходиться в даний час на курсах в селі Халявині. Дільничному інспектору міліції дано розпорядження про його арешт», то «Пінчуку винесено догану по партійній лінії».

«Подвиги» брусилівських комуністів привернули увагу Чернігівського міськпарткому КП(б)У, який 2 січня 1933 року видав грізну постанову: «Зважаючи на факти самопостачання з боку більшості членів і кандидатів партії партосередку та ряд інших антипартійних вчинків, справу для притягнення винних до партвідповідальності передати до Контрольної комісії (Робітничо-селянської інспекції), доручити їй терміново вислати парттрійку». Але, в підсумку, більш-менш постраждав лише Хромець, та й то за «покривання куркуля Білоуса, що при його допомозі переховував свій хліб у колгоспника Романенка».

Звернемо увагу на постать голови сільради Василя Даниловича Клоновця. Під час партійної чистки влітку 1934 року виявилося, що в 1933 році він мав догану по партійній лінії за невиконання плану мобілізації коштів і тричі був під судом:

«1) в 1933 році за пропажу конюшини – 1 рік примусових робіт,

2) в 1933 році за вилучення корови в Куликівці – 6 місяців примусових робіт,

3) в 1933 році за привласнення муки в селі Брусилові – 1 рік примусових робіт».

І знаєте, в чому полягали два з половиною примусових робіт? В 1934 році Клоновець працював головою сільради в рідному Петрушині. Мабуть, збирався на «старих запасах» на печі пролежати, а тут змусили працювати. Жорстке покарання, нічого не скажеш. А коли Василя Даниловича спитали: «Які у вашому селі були порушення революційної законності?», відповів коротко і ясно: «Під час моєї роботи порушень не було ніяких».

А найголовніше, що партійну чистку Клоновець пройшов без жодних проблем, легко й швидко, тоді як більшу половину товаришів по партії у Петрушині (6 із 11) безжально викинули. Залишивши найбільш одіозних. Оскільки, як було зазначено у виступах під час чистки: «Товариш Клоновець цілком забезпечує роботу сільради, по-більшовицькі бореться за виконання рішень партії і Радянської влади». А всілякі «перекручення» владу аніскільки не цікавили.

І останнє. На зміну одним «героям» прийшли інші, не менш достойні. Секретне спецзведення чекістів від 13 липня 1933 року засвідчило ті ж самі методи роботи місцевих комуністів у Брусилові: «Голова колгоспу «До перемоги» Губка Іван Павлович, кандидат партії, ніякої участі в підготовчій роботі до збиральної кампанії не приймає, бригадами не керує». Чому не керує, спитаєте? Бо «систематично виїздить в місто по своїх справах, займаючись спекуляцією сільгосппродуктами».

І це при тому, що за перші 11 днів липня 1933-го у Брусилові від голоду померло 14 чоловік (а за весь 1932-й рік померло 27 осіб).

Підготовлено за матеріалами Держархіву Чернігівської області.

Сергій ГОРОБЕЦЬ, Український інститут національної пам’яті

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?