25 травня Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович як експерт групи РПР «Політика національної пам’яті» доповів під час чергової зустрічі Дискусійного клубу РПР.
Володимир В’ятрович говорив про те, чому розпочалася декомунізація в Україні, як вона здійснюється, і як вона сприяє становленню громадського суспільства.
Історик нагадав про так звані «диктаторські закони» 16 січня 2014 року та акції протесту проти відмови Януковича від інтеграції в Європейський Союз: «Ці закони були покликані не тільки розчавити рух протесту, а й зробити так, щоб в майбутньому ці протести не були можливі. За своїм духом інструменти, які обрали для боротьби з протестним рухом, були абсолютно тоталітарними – закони обмежували базові права людини, свободу слова, свободу зборів, навіть свободу пересування. Тому Майдан набув характеру антирадянського повстання».
Як став можливим антидемократичний радянський реванш у країні, котра здобула незалежність, і котра розвивалася як демократична держава? Володимир В’ятрович пояснює це комуністичним тоталітарним минулим України, яке розпочалось «На 20 років раніше, ніж в інших країнах Східної Європи, і в той час, коли режим перебував у найбільш агресивній стадії свого розвитку».
«Після 70-річного панування комуністично-тоталітарного режиму на території України сталися зміни в структурі самого суспільства. Мільйони вбитих, русифікація, геноцид, котрим став Голодомор 32-33 років, – це ті величезні втрати, котрі українське суспільство відчуває й досі, – зазначив історик. – Це заважає Україні стати однією із розвинутих держав. З такими витратами Україна прийшла до 1991 року, коли було розвалено комуністичний блок».
Володимир В’ятрович наголосив, що в більшості країн Східної Європи майже одразу розпочалися процеси політики подолання тоталітарного минулого. Їх назвали декомунізацією: «Чітке відмежування демократичних країн від їх комуністичних попередників, ухвалення низки законів, що засуджували тоталітарні режими. Зокрема, відкриття архівів спецслужб. Саме в цих архівах і містилася реальна інформація про те, як створювався тоталітарний режим, і як він функціонував. Адже різниця між документами комуністичної партії і документами спецслужб показує наскільки розходилася картинка щасливого комуністичного буття і об’єктивної реальності, котра й відображалася в документах спецслужб».
«Наступний важливий крок, до якого вдалися країни Східної Європи – це люстрація, котра полягала в обмеженні можливості представників попередньої влади працювати в державних органах. Україна, на жаль, обрала інший шлях, не прийнявши вчасно відповідних законів та не провівши люстрації», – додав експерт.
Володимир В’ятрович узагальнив, що незважаючи на половинчастість відходу України від комуністичного минулого, спроби декомунізації були здійснені ще після Помаранчевої революції, зокрема, створення Українського інституту національної пам’яті та спроби відкриття архівів спецслужб.
«Декомунізаційні закони не були придумані і нав’язані зверху. Вони були відображенням настроїв, які панували в суспільстві, і вони надали цим настроям чітких та легітимних рамок».
Український інститут національної пам’яті
Фото: Реанімаційний Пакет Реформ
