Чи зможуть аграрії Чернігівщини вижити в європейських умовах

Селянин аграрної Чернігівщини, або, як називають, дрібний сільськогосподарський виробник, сьогодні опинився в непростих умовах. З одного боку, в сільській місцевості все більше розвиваються великі агрохолдинги, з іншого — для продажу своєї продукції селянам необхідно наближати її до стандартів та вимог Європейського союзу, прописаних в Угоді про асоціацію.

Саме про те, як виживати невеликим сільським господарствам в сьогоднішніх умовах, йшла мова під час засідання за “круглим столом” на тему “Пріоритетні напрями діяльності місцевої влади з розвитку територій в умовах Асоціації України з ЄС”, що відбувся в середині травня в Чернігівському центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій.

Михайло Селінний

У своєму виступі кандидат економічних наук Михайло Селінний, порівнюючи продуктивність праці в Україні та Європі, відзначив, що в нас вона нижча на рівні дрібних селянських господарств майже в 10 разів. В той же час, великі агрохолдинги, що працюють в Україні, вже добилися продуктивності праці на рівні 30 – 35 доларів за годину, що наближається до середніх європейських показників. Тому, великий сільськогосподарський бізнес завжди підтримував евроінтеграційні процеси, шукаючи розширення ринків збуту продукції.

На думку експерта, очевидним є факт, що зростання вимог до якості продукції спричинить скорочення виробництва в домогосподарствах, обмежиться доступ українських товарів на ринок ЄС через невідповідність євростандартам.

Неприємну ситуацію, що складається сьогодні в селі, описав і директор Чернігівського центру перепідготовки та підвищення кваліфікації Володимир Бойко:

«Великі агрохолдинги мають надсучасну техніку та нові технології. А відтак, великотоварне виробництво сьогодні з високими прибутками. Зворотна сторона медалі такої ситуації – масове безробіття в сільській місцевості, бо сучасна техніка і сучасні технології не передбачають такої кількості робочих рук, що є зараз в сільській місцевості. А далі архаїка дрібнотоварного виробництва».

Володимир Бойко

Всі знають, що в умовах про асоціацію значно зросли вимоги до якості продукції. Для того, щоб можна було продавати свою продукцію, селянам необхідно забезпечити гарантію якості продукції згідно технологічних вимог ЄС.

Чернігівські експерти зазначають, що в цих умовах одиночному сільському домогосподарству досить важко вижити. Тому, виходом з ситуації може стати розвиток кооперації та дрібного фермерства, ставка на виробництво органічної продукції, впровадження нових технологій, зокрема, через розвиток системи «дорадництва» та участь у проектах міжнародної та державної підтримки дрібних селянських господарств.

Розвиток дрібного фермерства через кооперацію

Михайло Селінний, що вже кілка років займається популяризацією впровадження системи кооперації на Чернігівщині, відзначає, що процес іде складно: «Можливо, питання в менталітеті людей, але чим далі, тим справа йде складніше».

Офіційна статистика теж свідчить про це. За даними Мінагрополітики, кількість виробничих сільськогосподарських кооперативів скоротилась з 1307 у 2012 році до 993 у 2016 році. Із 1022 обслуговуючих сільськогосподарських кооперативів, зареєстрованих станом на 1 січня 2016 року, по факту працювало лише 613.

В Чернігівській області в минулому році було зареєстровано 27 сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, з яких фактично здійснюють діяльність лише 12 або 44% від зареєстрованих.

Представники сільських кооперативів стверджують, що гальмує розвиток кілька причин. Законодавчі — регулює діяльність аграрних кооперативів закон «Про сільськогосподарську кооперацію». У нинішньому вигляді він є скоріше гальмом кооперації. По-перше, в виробничому кооперативі можуть брати участь тільки фізичні особи. По-друге, членам таких кооперативів не можна купувати та продавати один одному послуги та продукцію. Також кооперативи позбавлені права отримувати прибуток, оскільки тоді втрачають статус неприбуткової організації, та розподіляти його між своїми членами. Крім того, існуюче законодавство вводить штучний поділ кооперативів на виробничі та обслуговуючі.

Також, селян-одноосібників зупиняє відсутність знань про кооперацію. Селянам доводиться «на пальцях» пояснювати про сутність сільськогосподарської кооперації, а також переконувати, що майбутній кооператив не стане новим колгоспом. Ще одною причиною є відсутність системної державної підтримки сільської кооперації, відзначають учасники кооперативного руху.

В Україні дрібне фермерство – це в основному соціальна проблема і спосіб багатьох селян хоч якось прогодувати себе. Про це каже радник з питань сільського господарства Королівства Нідерландів Еверт Ян Краенбрінк.

У Голландії 60% агропромислової продукції виробляється саме кооперативами. За словами Краенбрінка, без створення кооперативів розвиток дрібного фермерства в Україні неможливий. Невеликі фермери відчувають фінансові труднощі, у них немає всієї інформації про ринки, і їм потрібно якось прораховувати виробничі ризики. Ці проблеми допомагає вирішити кооперація. І завдання української держави – допомагати їй.

Позицію голландського спеціаліста повторює і чернігівський науковець, кандидат економічних наук Михайло Селінний. Він заявляє, що завдання місцевої влади в процесі євроінтеграції – це інформування та організація людей. Інформування про можливості та перспективи кооперації, надання організаційної підтримки. На думку окремих учасників ринку, центрами навчання кооперації та комунікації між селянами мали б стати місцеві управління агропромислового розвитку при РДА.

Додомо, що сьогодні в Чернігівській області діють кілька обласних програм спрямованих на підтримку дрібних сільських виробників: Програма підтримки розвитку сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів Чернігівської області на 2017—2021 роки Програма підтримки особистих селянських господарств Чернігівської області на 2016—2020рр «Програма фінансової підтримки органічного виробництва у Чернігівській області на 2015—2020 роки»

Вчитись і ще раз вчитись

Ще одна проблема дрібних сільськогосподарських виробників – застарілі технології виробництва, певний архаїзм та консерватизм.

Зарадити цій проблемі має впровадження системи «дорадництва». В главі Угоди про асоціацію присвяченій розвитку сільського господарева є пункт про «сприяння інноваціям шляхом проведення досліджень та просування системи дорадництва до сільськогосподарських виробників».

За визначенням «дорадництво» – це нове суспільне явище, яке має на меті відродити сільське господарство та забезпечити його стабільний прибутковий розвиток, на на основі активних методів навчання; індивідуальними практичними порадами, демонстраційними показами.

В Законі України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» записано: соціально спрямовані дорадчі послуги — послуги, що надаються суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, та сільському населенню за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів;

Також, у чернігівських дрібних сільських виробників є можливість брати участь в програмах та проектах, що фінансуються, як за рахунок міжнародної підтримки, так і коштів вітчизняного бюджету.

Підсумовуючи думки чернігівських та всеукраїнських експертів, можна сказати, що в умовах зростання вимог до якості продукції на рівні європейських стандартів, в умовах конкурентного середовища з великими агрохолдингами, виживуть в селі лише ті активні дрібні сільськогосподарські виробники, які сьогодні будуть використовувати всі можливості для кооперації ресурсів, ті, які займуть свою нішу на ринку, ті, які використовуватимуть всі можливості, що дає держава, донори та різноманітні проекти і програми.

Павло Пущенко

Ця публікація була підготовлена в рамках проекту «Просування реформ в регіони» за сприяння Європейського Союзу (http://ec.europa.eu/europeaid). Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю ЧОЦ «Ініціатива» і жодним чином не відображає точку зору Європейського Союзу.

 

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?