ЧОРНОБИЛЬСЬКА ТРАГЕДІЯ: ПОГЛЯД КРІЗЬ РОКИ

Пам`ятник чорнобильцям. м.Семенівка
Пам`ятник чорнобильцям. м.Семенівка

Хто в Україні знає, з якими подіями пов’язане 26 квітня? Певно, що кожна доросла людина. Річниця Чорнобильскої катастрофи, трагедії.

З року в рік ми вшановуємо пам’ять людей, які розрахувалися з Долею залишком своїх років, своїми непрожитими життями, ненародженими дітьми, нездійсненими бажаннями… Вшановуємо, хто як уміє: хтось дублює статті, повні бездушних цифр, додаючи рік до дати, хтось, позіхаючи, стоїть з квітами на урочистій частині, хтось її проводить, ставить галочку в своєму звіті. Найбільша техногенна катастрофа в світі, після якої й півстоліття не пройшло, мільйони постраждалих, сотні тисяч ліквідаторів, сотні тих, хто не пережив, а ми – галочки та цифри…

Яким воно було життя раніше, до цього? Певно, що з сьогоднішніми кольорами навколо, з безтурботними дівчатами у легких весінніх платтях, з таким же сонцем над головою. Яка була та ніч? Схвильована, безсонна, дзвеняча від напруги. Про що думали хлопці, котрі так і не повернулися звідти? Що відчували матері в евакуації з дітьми на руках, котрі так і не змогли вирости? Як живеться тим, хто не купив посвідчення в нашому корумпованому світі, а лишив своє здоров’я в ім’я майбутнього людства?

Я можу тільки уявляти, коли замислююсь. На сьогоднішній день ніхто не дасть точної оцінки: загиблим, постраждалим, всім наслідкам. Приблизно та наближено, що не може не визвати прикрого присмаку в роті, не зачепити струни душі людини. Вибух, вогонь, смерть, сльози, автобус, чужий дім. Корисність, бездушність, байдужість. Копійки на оздоровлення. Сміх крізь сльози. Відразу з’являється в голові образ старенької бабусі з копійками в руці біля аптеки. Котра була молодою і здоровою жінкою середнього віку тоді, 29 років тому, котра зараз хворіє в рази більше, аніж потрібно в її роки. Діти, народжені каліками, котрих хвороби не покидають протягом життя, так і ненароджені діти… Пусте місто.

Місто-привид, чорне і страшне. Місце для туристів. Центр розваг. Стіни, які ввібрали море сліз і тони страждання, фон нової аватарки. Прикро, що так і не оцінили того, що не можна оцінити, навіть не почали. А може просто забули? Не знаю.

Дай Бог здоров’я й довгих літ, Вам, хто дав змогу з часом мені народитися,хто не пустив смертельний вогонь з четвертого енергоблоку далі, хто ризикуючи життям боровся і зборов. Шануймо ж тих, хто так і не повернувся з першої ночі, страшної й безкінечно довгої. Пам’ятаймо, що байдужість вбиває.

Олександр ПОХИЛЕЦЬ, м. Семенівка

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?