Чернігівщина: Як живеться на околиці держави?

Село Грем’яч – не просто офіційна крайня північна точка України, але й межа сусідства двох народів – українців і росіян. Зрештою, тамтешні росіяни є не зовсім росіянами – це здебільшого зрусифіковані етнічні українці Стародубщини – колись потужного північного форпосту України-Русі.

Ось вже як 100 років без хвостика стародубці перебувають під ковпаком «старшого брата». Попри війну на Сході, в цих місцях досі тісні зв’язки з північними сусідами, в тому числі і родинні. Як воно – жити на околиці держави? 

Архітектуру Новгород-Сіверщини важко віднести до типової поліської – з простотою соснових зрубів та невеликих немазаних хат. Тутешні будинки, як і по всьому Лівобережжю, здебільшого складніші, значно просторіші, прикрашені фарбованою дерев’яною вагонкою чи просто вибілені по глині. Безперечно, далася взнаки козацька минувшина. Грем’яч у ті часи входив до складу Погарської сотні Стародубського полку – крайнього форпосту Лівобережної України. Нині ж козацький Погар – далекий для України, однак не чужий для Грем’яча. Війни тут не відчувають і до карантину спокійно перетинали кордон, як ото сільський дядько сусідську межу.

Опинившись у Грем’ячі, так одразу й не скажеш, що це – крайня північна точка держави. Лишень звук із колонок радіоприймача нагадує про близькість Росії.

Храм на схилі

«В Рассіі нє ісключают папиткі…», – долинає з якогось сільського двору. Що й говорити: сигнал російських телерадіостанцій тут прекрасний – слухайте, так би мовити, «об’єктивні» новини.

В центрі наштовхуємось на обгороджену низьким вифарбуваним дерев’яним парканом одноповерхову будівлю. За загорожею кілька чоловіків рубають дрова.

«Це сільська рада?», – запитуємо.

«Ні, дитячий садок», – відповідають чоловіки.

Тут таки ж перепитують нас, хто ми і з якою метою приїхали. Згодом розуміємо, що це – не сторожі дитячого садочка, а прикордонники з місцевої застави. Вони тут і влада, і оборонний рубіж на випадок можливого вторгнення.

«Як ходили один до одного в гості, так і ходять», – пояснює просту суть міжнародних відносин Грем’яцький сільський голова Олексій Карцан.

Олексій Карцан

Олексій Миколайович не багатослівний, слова з нього фактично доводиться витягувати по частинах.

«Якихось особливих культурних особливостей між нами я не бачу, – продовжує він. – Коли був вільний перетин кордону, то наші люди ходили туди то в гості, то храмувати».

Оте одне «храмувати» насправді говорить про спільні етнічно-культурні архетипи – наші і стародубців.

Спільного в цім усіяним лісами краю і густота населення: що в нас, що в них – люди живуть рідко, а села вимирають. Від Погара аж по самий Брянськ – мряка і пустка.

Сучасний Грем’яч, хоч і був свого часу районним центром, але центром ОТГ так і не став. Новгород-Сіверщина – це унікальний регіон, де й досі не створено жодної громади. Звісно, вона буде, але – в межах одного району.

«Наші люди хотіли б громаду тут, та суміжні села самі не знають, чого хочуть, – каже Олексій Карцан. – Ми порахували, що ми були б спроможними за рахунок землі. Але поїзд пішов – на жаль чи на щастя. Час покаже!»

Грем’яч живе за рахунок податків із землі та лісу. Левова частка доходу – це, звісно ж, земельний податок. Тут працюють і холдинги, і місцеві компанії, є кілька фермерів. Населення – переважно пенсіонери, молодь перебивається заробітками чи ж працює в аграрних компаніях. Деяким допомагають триматися на плаву корови – частина людей живе з молока. Заробітки – так собі, бо ж чи варто згадувати про ціну на селянське молоко?

А от до ринку землі тутешні люди ставляться негативно і кажуть, що власником землі має бути держава.

Однією з архітектурних «родзинок» Грем’яча є будинок-привид – двоповерхова будівля в центрі села, що належить «Укрпошті». Як тільки аварійна будівля стала розвалюватись, сільська рада притулила пошту в столітню хатинку, де, власне, вона і розташована.

Будинок-привид

«Орендують у нас площу за одну гривню», – пояснює сільський голова. Водночас бідкається, що нічого не може вдіяти з аварійними будівлями – будинок-привид тут не один, є ще і колишня аптека, яка стоїть на балансі в КП «Ліки України» Чернігівської обласної ради. Аптеку кілька років як закрили, а будівлю не списують.

Недобудована амбулаторія

«На наші неодноразові клопотання до керівництва «Укрпошти» з проханням продати чи передати на баланс аварійну будівлю, нам відповідають, що немає такої процедури, – зітхає Олексій Карцан. – Будинок сиплеться, а ми б з нього мо` й готель якийсь зробили, приносив би користь селу».

Але кому він треба, той Грем’яч? Чи є діло Чернігову до околиці та її людей?

Віталій Назаренко, фото Олексія Миколаєнка

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?