Чарівна влада містифікації мистецтва, яка долає час

Книжкові новинки. Нескінченний шлях осягнення. Дмитро Шупта, Петро Лойтра, Володимир Стеценко. Осягнення: Поезії та вокальні твори. – Чернівці: Букрек, 2020. – 176 с.

Одесит Дмитро Шупта (земляк Сковороди – уродженець Полтавщини), як кажуть, «пройшов і Крим, і Рим». Але ні репресії, ні тюрми не стали перепоною на житейських дорогах знаного поета із древнього козацького роду.

Він просто мав свою позицію й не пускав ту комуністичну владу в глибини свого світу, а ще на відміну від багатьох, не писав на її замовлення. Цього не дозволяли як сумління, так і усвідомлення високого призначення художнього слова. Коли ж мовчання, як знак внутрішнього протесту затягнулося, з’явилися рятівні теми: світ природи, лірика, переклади, дослідження історії українського народу.

У грудні 2022-го виповнюється триста років від дня народження геніального поета і філософа Григорія Савича Сковороди. Чи не засвідчує ця кількість літ уже правдиву символічність постаті творця «Саду Божественних Пісень»? І так, і ні! Так – тому, що ми й досі не можемо «вловити», осягнути до кінця феномен Сковороди. Адже і він, і його творчість, такі прозорі на перший погляд, і досі залишаються для нас загадкою, символом, якого не вдається звести до інтегралу відповіді. Ні – тому, що його постать і творчість пульсують у дні сьогоднішньому, достеменно організовуючи культурний простір нашого турбулентного часу. Прикладів цьому можна навести чимало.

Але, якщо ви, шановний читачу, пробігаєте ці рядки, це означає, що ви тримаєте в руках книгу поета Дмитра Шупти і композиторів Петра Лойтри та Володимира Стеценка, сентенція якої є продовженням безкінечної розмови Людини зі Світом в тоні, заданому Сковородою.

Цей збірник об’єднує твори Сковородинівської тематики автора, у доробку якого понад 70 видань. Таке речення абсолютно коректне, але схоластичне у своїй сухій констатації, адже Шупта не стільки «пише про Сковороду», скільки бачить його своїм героєм, не стільки розвиває його мотиви, скільки наділяє життям гіпотетичним, змушує оту одвічну загадку-символ Сковороди відкривати свої нові грані.

Художній світ і цього видання виразно авторський – за жанровою палітрою, стилістикою, проблематикою, але водночас вражає злиття автора і героя, коли починаєш розуміти, що ти уже увійшов у Сад Сковороди. Чи не в цьому полягає чарівна влада містифікації мистецтва, яка є одним з небагатьох способів подолати час.

Прискіпливий, непересічний читач може запитати: «Де незаперечні докази, що Сковорода вивчав Камʼяну Могилу й «Велес-Книгу»? Хоч зазвичай у читачів таких запитань не виникає, бо є згадки про те, що, відвідуючи свого родича у Таганрозі, Сковорода обрав собі несподіваний маршрут і побував у Білогірському монастирі, на Савур Могилі, в Капулівці та Ровеньках. Тоді ж не минув і ріку Молочну з Кам’яною Могилою.

Постійно беручи участь у «Сковородинівських читаннях», започаткованих Міжнародним Центром Сковородинознавства, Д. Шупта видрукував свої доповіді в наукових збірниках, що набули відповідного резонансу, адже дослідник звернув увагу науковців на той факт, що Сковорода не тільки читав «Велес-Книгу», а й був її першим перекладачем.

Саме цей підхід допоміг вибудувати поетові імідж свого земляка. Інтерпретуючи долю філософа, автор, самопрограмуючи свою творчість, постійно зміг звіряти власні можливості з нелегкою долею свого Учителя, ніколи не відмовляючись ні від обраного шляху, ні від повної духовної свободи.

Внутрішня переконаність поетичного таланту Дмитра Шупти передбачає не «незаперечні докази», а вищу логіку духовної сутності, породженої одним простором, тим, що ми звикли називати земляцтвом. У наш час укрупнення-глобалізації глибинний смисл земляцтва дещо затирається, але ж ні! Саме єдність стежок, збережених простором, оте непідвладне часу земляцтво стало імпульсом Сковородинівського Світу Дмитра Шупти.

Безперечно, універсум збірника сформований і зорганізований творчою енергією Дмитра Шупти, але як органічно і по-сковородинівськи включається в цей універсум музика Петра Лойтри і Володимира Стеценка! Мабуть, тут доречно зауважити, що шлях до цього видання розпочався чи не три десятиліття тому. Ще у дев’яності роки окремо з’явилися поема Д. Шупти «Осягнення» і вокальний цикл В. Стеценка з цією назвою. Уже тоді вони стали фактом мистецького життя. Осягнення – це процес життя митця, його творчої спраги, вгамувати яку здатне тільки наступне творче «занурення». Тож не дивно, що до земляків Сковороди у цьому «зануренні» приєднався і кропивничанин Петро Лойтра, також відомий український композитор.

Познайомившись із творчим доробком авторів ближче та гортаючи сторінки вокальної поеми «Осягнення», часом не помічаєш, як здійснюєш захоплюючу подорож у минуле, де головний персонаж Григорій Сковорода постає перед нами в новому музикальному вимірі та яскравому вокально-тембровому звучанні.

З восьми частин збірника сім – поетичні, а остання – восьма – складається з вокальних циклів. З-поміж представлених композицій особливо виокремлюється різнобарвна, яскрава, образна палітра. Автори пропонують широкий вибір творів різного рівня складності, зручних для виконання, спираючись здебільшого на традиційний національний фольклор. Цінність цього видання полягає ще і в тому, що автори пропонують пісні не вибірково, а циклами, так, як було задумано. Це – цілком слушна пропозиція, котра дає можливість для глибинного та всебічного знайомства з твором, збільшує простір творчого пошуку виконавця й полегшує його роботу у виборі репертуару.

Поет Дмитро Шупта послідовно дотримується наріжних естетичних принципів лаконічного письма. Тут і несподівані думки, гострі сюжети, ліричні відступи, картини природи, роздуми і мрії, мандрівки, історичні події. Чи не тому його поезія нуртує дзвінкими джерелами історії нашої горьованої України? Чи не тому для нього ім’я Григорія Сковороди є життєвим дороговказом?

Я міряю часи Сковородою,

Як днями землю міряли колись.

Заглиблюючись у майстерно зіткані сюжети, розумієш, що поезія для автора – це велике життєве покликання.

Музичний матеріал нового вокального видання різнохарактерний, виразний охоплює мелодії, які легко запам’ятовуються і, навпаки, вирізняються динамічністю, цікавими імпровізаціями, що йдуть від серця та наповнюють твори філософською думкою поета-просвітителя. Як і поет, кожен із композиторів поринув у сковородинівські роздуми над нерозв’язаними протиріччями буття.

Пісні цього вокального циклу різняться між собою лише у передачі сюжету, настрою, емоцій, характеру, та автори намагаються своєю яскравою мелодикою відроджувати і не розгубити відчуття сьогоденних ладово-гармонічних та ритмічних особливостей. Лише в гармонії слова і музики виникають твори, які чарують своєю істинністю, поетичністю та художньою красою. Пісні, написані композиторами Петром Лойтрою та Володимиром Стеценком на вірші Дмитра Шупти, – це продовження віковічного українського духу. Автори своєю творчістю відроджують те середовище, де виникає народна пісня в новій формі, адекватній вимогам часу і умовам життя.

Петро Лойтра у вокальному циклі «Кам’яна могила…» вловив емоційний колорит кожного вірша, підібравши співзвучне йому музично-мальовниче оформлення. Пейзажні картини сприймаються, як своєрідне філософське оповідання про мандрівки Григорія Савича просторами України:

Неспішно, від села і до села,

У лузі, у переліску чи в полі, –

Так, як його дорога повела,

Ішов Сковорода на поклик долі.

Вокальний цикл «Осягнення», фінальний «прощальний» епілог. У ньому розкривається страждання самотньої людської Душі, яка намагалася «пізнати світ»:

Душу мою світ не упіймав,

Тільки тіло взяв собі в догоду.

Глибинна філософська основа образної концепції творів й хронікально-історичний підтекст, закладений у рядки поезії Дмитра Шупти, надають ідейно-смисловому змісту вокальної поеми загальнолюдського звучання. У музично-поетичній образності твору розкривається як доля окремої людини, так і всього людства:

Воля є або її нема

Вільний чи приборканий ти нині.

Слово і музика були вірними супутниками Григорія Сковороди. Це він у своїй пісні сказав неначе про наше сьогодення:

Всяк, хто не маже, той дуже скрипить,

Хто не лукавить, той ззаду сидить.

А поет Дмитро Шупта перегукується із Сковородою:

Хай гарно пише та брехнею дише

Підбитий псами московитський цар.

Напередодні 300-літнього ювілею Григорія Савича все гучніше лунають голоси науковців, письменників та громадських діячів про наростання духовно-моральних кризових явищ у нашому суспільстві, падіння престижу науки, культури і мистецтва. Назва книги спонукала на роздуми про місце пророка у нашому сьогоденні. Особливо сьогодні, коли українці міцніють духом, відроджують свою гідність, переживаючи історичні катаклізми та повертаються до глибоких національних традицій.

Недаремно, закінчуючи свій твір, автор вкотре наголошує на тому, що в Україні є «три кити», три пророки. Це вони стали носіями національного духу, без якого нам не подолати того складного шляху, де ми встигли зробити чимало великих помилок, відкидаючи рятівні творчі одкровення наших геніїв.

Є, Україно, в тебе три кити.

Ти з ними зможеш все перемогти:

Сковорода, Шевченко і Силенко –

Твої сини, окрилені брати.

Отже, шановний читачу, видання, яке ти тримаєш у руках, неординарне за формою – це і твори поетичні, і твори музичні, але напрочуд цілісні за своєю енергетичною напругою, яка розгортає духовні простори у питомих константах зовнішніх і внутрішніх обиталиськ високої української душі. Той, хто спілкувався з «Осягненням», відчує себе земляком Сковороди, відчує себе громадянином Всесвіту Культури.

Сергій Дзюба,

письменник, перекладач, журналіст, критик, автор пісень,

президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?