Гарячий регіон. Репортаж із форпосту українських захисників, які тримають оборону на околиці окупованого Донецька.
До початку війни тут діяла шахта «Путилівська», відома також як «Бутовка-Донецька». Вона розташована в Київському районі Донецька, неподалік від міста Авдіївки, села Спартака й донецького аеропорту. Нині цю шахту інакше як привидом не назвеш. Із 2014 року й по сьогодні тут постійно тривають обстріли й запеклі бої з ДРГ проросійських бойовиків. Промислові об’єкти й будівлі шахти перетворилися на руїни та попелище
Свій маршрут ми розпочинаємо від понівеченої «Дев’ятини» (так місцеві називають дев’ятиповерхівку на околиці Авдіївки, яка стала мішенню для численних снарядів і мін бойовиків). Звідси до шахти — 10 хвилин на авто.
За вікном промайнув блокпост «Республіка міст», який називають воротами на війну. Залишається позаду донецьке шосе, усе в ямах, створених мінами та снарядами. Ще кілька сотень метрів ґрунтовою дорогою, і ми наближаємося до зруйнованої «Бутовки». Навколо стоять будівлі без дахів, з обваленими поверхами й дірявими стінами, обгорілі каркаси металоконструкцій, купи уламків із бетону й металу, а над усім цим постапокаліптичним жахом, ніби викручені руки, простягаються до неба уламки вентиляційного ствола шахти.
Нас зустрічає командир роти Володимир. Він випускник Національної академії сухопутних військ 2014 року. Тоді ж прийняв взвод і з вересня вже воював під Щастям, Трьохізбенкою, Станицею Луганською. Він із військової династії, уже три роки на фронті.
— Обстановка в нас напружена, — розповідає ротний, — постійно тривають обстріли. Не дають спокою снайперські групи, які стріляють у кількох напрямках як з СВД, так і з ПТРів. Місцевість перед нашими позиціями дуже заросла чагарниками, деревами. А відстань до противника — 200–250 м. Їхні ДРГ періодично підходять до нас, обстрілюють із підствольників і стрілецької зброї. Діставши відсіч, вони відходять. Позиції противника добре укріплено, вони пролягають обабіч Ясинуватської траси й закріпилися на ангарах шахти, у будівлях на околицях Спартака. Часто застосовують безпілотники. У серпні завдяки коригуванню БпЛА обстрілювали наші позиції 82-мм мінометами. Часто намагаються нас провокувати за допомогою кулеметів та АГСів. І щоночі здійснюють психічні атаки. Уздовж лінії розмежування рухається бойова техніка, танки. Удень їх вони ховають за три-чотири кілометри від передової. А з настанням ночі підтягують ближче й намагаються нас таким чином залякати.
З ротним ми висуваємося на передові позиції. Періодично розривають тишу постріли з кулемета й снайперського ПТРС. Стрільба не прицільна. Ми в мертвій зоні. Кулі пролітають дуже високо. Рухаємося акуратно стежиною, яка пролягає серед заростей чагарнику в рівчаках, траншеях.
На спостережному посту чергує бувалий воїн Саїд. Він на передовій також із 2014-го, у військо прийшов із третьою хвилею мобілізації. А з 2016 року служить за контрактом.
— Зараз нормально, — каже Саїд, — робоча обстановка, здійснюю спостереження, а вранці були прильоти ВОГів, працювала БМП. Уночі добре було чути роботу двигунів танків. Стало трохи тихіше, тож продовжуємо укріплювати позиції, обладнуємо траншеї, розширюємо й поглиблюємо окопи.
Поруч обслуговує кулемет молодий солдат Олександр. Йому двадцять, і він на передовій усього місяць. Родом хлопець із Донеччини, він чотири роки вчився в технікумі на теплоенергетика, працював кур’єром. Та зрештою вибрав військову службу й тепер мріє про військову кар’єру. За місяць на передовій хлопець навчився розрізняти на слух роботу зброї, правильно діяти за різних бойових обставин, орієнтуватися в цілковитій темряві.
Просуваємося до іншої позиції. Солдат «Змій» під час п’ятої хвилі мобілізації восени 2016 року потрапив у Національну гвардію. Але за власним бажанням перевівся в бойову частину Збройних Сил. Він згадує бій із ДРГ противника:
— Це було в липні. Я чергував на передових позиціях під Красногорівкою. Під прикриттям вогню з мінометів і танків до нас наблизилася диверсійна група бойовиків, близько 15 осіб. Вони з двох боків підійшли до наших окопів, кидали гранати. Понад годину тривав бій. Коли почав закінчуватися боєкомплект, ми відійшли до своїх на другу лінію, поповнили б/к й повернулися з підкріпленням. Тоді ми знищили трьох бойовиків, але й у нас були втрати. Це був найважчий день під час тодішнього хлібного перемир’я. Як можна вірити бандитам? Для них однаково що «шкільне», що «хлібне»: вони його не дотримуються.
Поряд чергує харків’янин Олег. Він на фронті півтора року. До армії працював на хлібозаводі.
— Удень чергувати легше, усе видно, — долучається він до розмови, — та й то бойовики, бува, підкрадаються. А вночі? Добре виручає тепловізор. Якби не він, то було б нам дуже важко.
На позиції ДШК чатує кулеметник Руслан. Він служить за контрактом із 2007 року. Свого часу був на миротворчій місії в Косові. Коли почалася війна на Сході нашої країни, прикривав кордон на Сумщині, а 2015-го розпочав бойовий шлях на Донеччині.
— Тактичний ДШКМ у цих умовах просто незамінний, — ділиться досвідом Руслан. — Недарма його називають довгою рукою піхоти, особливо на дистанціях 800–2000 м. Недавно противник застосував проти наших сусідів ПТРС і ПТРД. З моєї позиції я мав змогу уразити вогневу позицію ворога. Командир дав дозвіл. І «дашка» відпрацювала на 12 балів! Бандити замовкли й довго навіть не висовувалися. А от у Мар’їнці, на Інтернаті, ворог бив із двох точок з ПТРС і БМП-2. Відстань — до 1700 м. Та кулемет не підвів: прошив «беху», і противник її відтягнув. Іншого разу з терикона нас діставав снайпер. Вирахували його за спалахами від пострілів. Думав бандит, що відстань велика та що його не дістануть. Але моя «дашка» й не таких діставала.
Повернувшись на позиції РОПу разом із бійцями, ми зустріли гостей. Захисникам «Бутовки» привезли допомогу волонтери з Вінниччини. Два Андрії, яких тут добре знають, передали маскувальні сітки, різноманітні матеріали для облаштування укріплень і продукти. Швидко все розвантажили й поїхали далі, мовляв, їм іще в Зеніт везти тепловізори, а потім передавати допомогу в Широкине.
За станом здоров’я бійців на «Бутовці» стежить старший бойовий медик роти «Святий». Він у підрозділі вже понад рік. Чоловік 20 років відпрацював у відділенні реанімації й анестезіології, вийшов на пенсію, а тепер рятує життя наших воїнів на передовій.
Серед чоловічого колективу захисників «Бутовки» є й одна представниця прекрасної статі. Стрільцю-помічнику гранатометника Алесі всього 19, а вона на фронті вже півтора року. Родом дівчина з Луганської області. У першу ротацію воювала в Мар’їнці. Спочатку їй не довіряли складних завдань, та згодом вона вже бувала й на бойових чергуваннях, і пригнічувала з кулемета вогневі точки противника. Загалом нічим не відрізнялася від бійців-чоловіків. Хіба що природною сором’язливістю.
Отакі воїни захищають шахту «Бутовка» від російських окупантів. Вони надійно тримають позиції й готові, коли буде наказ, перейти в наступ, аби над Донецьком якнайскоріше замайорів синьо-жовтий прапор.
Олександр ПАРІЙ
Фото автора, спеціально для видання Суспільний кореспондент
