Безбожна влада проти батуринського священика

У 1937 — 1938 р. у СРСР тривав централізований процес масових репресій, який, за істориком Робертом Конквестом, отримав назву “великий терор”. Він мав на меті розправу з різними соціальними категоріями, які були опонентами більшовицької влади.

Жертвами “чистки” радянського суспільства стало і духовенство всіх конфесій України. Знищення служителів культу набуло такого розмаху, що зараз деякі історики називають репресії священиків геноцидом.

Цей процес не оминув і батуринське духовенство. У даній статті мова піде про священика батуринської Покровської церкви Михайла Миколаєвича Імшенецького.

Цей священнослужитель народився 20 жовтня 1870 р. у с. Данине Ніжинського повіту Чернігівської губернії (нині с. Данина Ніжинського району Чернігівської області) у родині священика.

Після закінчення Чернігівської духовної семінарії служив псаломщиком у Соборі Різдва Богородиці у Козельці.

З 1897 р. починає служіння в сані священика. Спочатку був рукопокладений до Троїцької церкви с. Черняхівка Ніжинського повіту, 1904 р. переведений до Покровської церкви с. Шаповалівка Конотопського повіту. Через п’ять років починає служити у Батуринському храмі.

У Чернігівському держархіві зберігається дві архівно-слідчі справи щодо М.М. Імшенецького. З них дізнаємося, що священика тричі арештовувала більшовицька влада. Вперше М.М. Імшенецького заарештували органи ВНК у 1923 р. — його підозрювали у допомозі частинам Денікіна в надбудові мосту через річку Сейм для наступу проти Червоної армії. Не маємо інформації щодо вироку, ймовірно справу було припинено.

Другий арешт відбувся 6 січня 1930 р. Напередодні Батуринська райміліція отримала звернення місцевої сільради стосовно того, що “піп Покровської церкви Імшеницький проводить контрагітацію серед населення проти антирелігійної кампанії та відібрання церкви під культурно-освітню установу” та допитала двох свідків. Вони повідомили, що священик ходить по хатах та збирає підписи проти відбирання церкви у громади.

9 січня у райміліції допитали самого затриманого. Панотець заперечив проведення ним агітації: “Я уже 36 років служу з молитвою по хатах, я дійсно ходив з дозволу Батуринського адмінвідділу, підписного листа не було”.

Справу передали до Конотопського окружного відділу ДПУ, який вирішив закрити її за недостатністю зібраних доказів. М. Імшенецького випустили з-під варти. Але на цьому його поневіряння не закінчились. У 1935 р. зачинили Покровську церкву і священик залишився без парафії.

Третій арешт став найтрагічнішим. Адже репресивні органи в роки великого терору прагнули виконати спущені згори ліміти засуджень. Вирватись з їхніх пазурів було неможливо.

23 квітня 1938 р. М. Імшенецький був заарештований Батуринським райвідділом НКВС УРСР. Одночасно було проведено обшук у помешканні священика. Вилучили паспорт та 6 листівок, які не додані до справи. Утримувався у Конотопській в’язниці. У день арешту затриманого допитали. М. Імшенецькому пред’явили звинувачення, отримані 21-22 квітня під час допиту свідків. Ні під час допиту, ні під час двох очних ставок священик своєї провини не визнавав та заперечував всі інкримінації.

Досудове розслідування було проведено блискавично. І вже наступного дня, 24 квітня, було складено обвинувальний висновок. Звісно, звинуваченням, викладеним у цьому документі, не можна довіряти, але вони відображають сутність інкримінованого злочину. Обвинуваченому пригадали попередні арешти.

“Будучи враждебно настроен против Советской власти Имшенецкий с первых дней существования Советской власти проводит контрреволюционную деятельность”.

Як показали свідки – в будинку священика містився штаб денікінських частин; під час закриття Покровської церкви у 1935 р. М. Імшенецький закликав віруючих не допустити цього; а залишившись без парафії, нелегально проводив релігійні обряди по хатах. Також, за показами свідків, подані “антирадянські” вислови священика, які відображають становище радянського суспільства: “Вы, люди добрые, при Советской власти и стоя в очереди помрете с голоду, ещё войны нету, а мы уже голодаем, а ведь скоро немци к нам заглянут, пока сюда дойдут, то нам круто прийдется”. “Наше правительство всё вывозит за границу в Германию, Польшу для того, чтобы они не пошли на СССР”. “Видите, когда вы перестали верить в Бога, стали колхозы и кооперативы. Раньше не было колхозов и кооперативов и всего у нас хватало без всяких очередей у любого торговца, но ничего, скоро до нас поляки придут, они усякие очериди уничтожат и у нас всего вдоволь будет”.

Хоча обвинувачений своєї вини не визнав, але, на думку слідства, достатньо викритий показами свідків.

Виписка з протоколу засідання трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС – винесення вироку М.М. Імшенецькому

5 травня 1938 р. трійка при Чернігівському облуправлінні НКВС вирішила долю Михайла Імшенецького.

За проведення різкої антирадянської поразницької агітації, висловлення незадоволення колгоспним устроєм він засуджений до розстрілу з конфіскацією особистого майна (без посилання на статтю Кримінального кодексу УРСР).

23 травня 1938 р. вирок виконано у Чернігові.

У репресованого залишилась родина: дружина Ганна Павлівна та дві дорослі доньки — Віра та Олена.

Михайла Імшенецького було реабілітовано 31 серпня 1989 р. висновком заступника прокурора Чернігівської області.

Таким чином, відновлено історичну справедливість стосовно ще одного безневинно замученого українця у роки сталінського терору.

Підпис ілюстрації: Виписка з протоколу засідання трійки при Чернігівському облуправлінні НКВС – винесення вироку М.М. Імшенецькому.

Зоя Сніжок, науковий співробітник НІКЗ «Гетьманська столиця», Чернігівська область

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?