Американська фантазія, або Як я гостював у США

У січні цього року телебачення транслювало на всю планету церемонію інавгурації, тобто вступу на посаду, новообраного президента Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа. Я дивився на цю церемонію з щемом і ностальгією. Адже це величезне красиве місто, столиця США Вашингтон, мовби знову оживало перед очима. Особливо коли телекамери повільно виводили дальню панораму — від Капітолію, Конгресу США, де проходили урочистості, по вщерть заповненій мільйоном людей широчезній і довжезній Національній алеї в напрямі меморіалу Лінкольна. А потім — парад по Пенсільванія-авеню, до Білого дому, резиденції президентів.

Петро Антоненко

…Рівно 20 років тому, в липні 1997 року, я ходив-бродив цими просторими світлими проспектами американської столиці. Ми, делегація журналістів України, були у США на невеликому стажуванні, скоріше вивченні досвіду, ознайомленні з могутнім світом американських засобів інформації — преси, радіо, телебачення, Інтернету. Водночас це було і знайомство з велетенською унікальною країною, в якій можна побути один раз у житті, що бажано, можна й не побути. Але от пощастило…

Нічого, що минуло стільки років. Пишуть же люди спогади, дорожні нотатки й через багато років після побаченого. Урешті світ, і Америка в тому числі, за великим рахунком не так уже й змінилися за ці роки. Та й багато що з американської дійсності для нас цікаве й актуальне зараз, адже ця країна і далі є лідером світової цивілізації.

Трохи статистики

Сполучені Штати Америки — держава в Північній Америці. Територія — 9 826 675 квадратних кілометрів (16 територій України). . Населення — 315 мільйонів 663 тисячі осіб. Державний устрій — федеративна парламентсько-президентська республіка, в складі 50 штатів і федерального округу Колумбія (столиця держави Вашингтон і околиці міста).

Штати країни мають велику автономію — власні парламенти, законодавство. Верховну законодавчу владу в державі здійснює парламент — Конгрес США. Верхня палата — Сенат — має 100 депутатів, кожен сенатор обирається на 6 років, але кожні два роки йде ротація — переобирається третина Сенату. Нижня палата

парламенту — Палата представників, 435 депутатів, обраних пропорційно населенню штатів, перевибори кожні 2 роки. Глава держави, її виконавчої влади — уряду — президент країни. Обирається кожні 4 роки, не більш як на 2 терміни. Державна мова — англійська.

Трохи фольклору

Микита Хрущов виступає з доповіддю на з’їзді КПРС: «Наздоженемо й переженемо Америку». Раптом голос із залу: «Наздогнати, може, й треба, але переганяти не варто: всі побачать, що в нас на задниці штани залатані».

* * *

— Пане професоре, а на скільки років ми, Радянський Союз, відстали від Америки?

— Назавжди.

* * *

Кум Микола поїхав у гості до родичів в Америку і пише листа в СРСР кумові Івану: «Іване, який ти щасливий, що не знаєш, який ти нещасний».

* * *

«Гарно там, але Америка в Америці». (Шолом-Алейхем).

Як потрапити в Америку?

У 1990-ті роки Конгрес США затвердив програму «Підтримка свободи». Згідно з нею почали підтримку демократичних процесів у багатьох країнах світу, в тому числі постсоціалістичних. У рамках цієї програми велике місце було відведене показу тогочасної Америки. Велика роль тут відведена ЮСІА, Інформаційному агентству США. Ця урядова структура інформує світ про США.

ЮСІА розробило і здійснювало, зокрема, програму «Роль вільної преси в демократичному суспільстві», мета якої — стажування, навчання зарубіжних журналістів, особливо з постсоціалістичних країн, у США, знайомство зі світом медіа цієї держави.

Саме в рамках цієї програми і поїхала до США наша делегація журналістів України. Ми були офіційними гостями уряду США.

Делегацію формувало посольство США в Україні — за сприяння нашої громадської організації «Фундація свободи слова». Організатор і голова Фундації — Катерина Зеленська, відома в демократичних колах журналістка, яка була при початках Народного Руху. Фундація всі попередні роки плідно працювала над творенням нової української преси, захистом свободи слова. До речі, пані Катерина — мати відомого українського журналіста, дисидента Сергія Набоки (нині, на жаль, покійного). Пані Катерина й очолила нашу делегацію. У її складі був також заступник голови Фундації Віктор Сизонтов.

Я потрапив до делегації завдяки давній співпраці з Фундацією, публікаціям на захист свободи слова. Усі інші колеги також співпрацювали з організацією на цій ниві. Ось хто ще увійшов до делегації. Київські журналісти Тетяна Силіна («Киевские ведомости»), Тетяна Ївженко («День»), Олег Пільховський («Інтерфакс»), голова Кримського обласного Руху Леонід Пілунський (редактор журналу «Остров Крым» і рухівської газети), Ігор Сусюк (редактор газети «Франкова криниця», Трускавець), Петро Ковебко (редактор газети «Час», Чернівці), Людмила Кучеренко (голова Полтавського медіа-клубу), Дмитро Брук (редактор громадського телебачення, Харків).

Одразу відповім на запитання, яке нам потім ставили не раз. А чому це нехай і багата, але раціональна Америка витрачає такі великі кошти, щоб показати себе світові? І не лише журналістам, туди постійно їздили українські службовці, представники громадського сектора.

Річ у тім, що в США переконані: у світі існують два типи суспільства — демократичне і тоталітарне. А всілякі терміни на кшталт «соціалізм», «капіталізм» — це лише терміни. Демократичне суспільство більш стабільне, тоталітарне — постійно загрожує всілякими потрясіннями. Тому американці воліють, щоб світ був більш-менш стабільним і прогнозованим. Це не означає — перероблювати всіх на свій лад. Під час візиту американці показували нам не лише свої досягнення, а й відверто говорили про свої проблеми. Мовби твердячи: ось ми, піонери людства, йдемо попереду світової цивілізації, шукаємо, помиляємося, набиваємо ґулі, але ви, може, вчитиметеся навіть на наших помилках. Учитися є чого…

19 липня 1997 року, субота

Київський аеропорт Бориспіль. Величезний американський літак «Боїнг-737» українських авіаліній відривається від землі в синє київське небо. До побачення, Україно.

Принагідно зазначу, що то взагалі був перший у моєму житті авіаційний політ. А всього попереду було за ці півмісяця аж 9 перельотів, у тому числі два трансатлантичні, зі Східної до Західної півкулі й назад.

Прямих авіарейсів з України до США ще не було. Тому перший рейс — Київ – Франкфурт. У цьому німецькому місті на нас чекала пересадка в Америку. На зльоті –— ще більший «Боїнг-747», вже американських авіаліній. Просто важко повірити, як такий величезний літак відірветься від землі в небо. Між тим, стрімкий розгін по злітній смузі — і плавний зліт. На захід.

Центр Вашингтона. Монумент Незалежності, вдалині справа — Капітолій, Конгрес США

9 годин безперервного польоту над Європою, Атлантичним океаном, Америкою. Сідаємо не одразу у Вашингтоні: ще одна пересадка в місті Пітсбург, за кілька сотень кілометрів від столиці. Ще один переліт — і ось ми над Вашингтоном. Велике, просторе, залите сонцем місто — як на долоні, в центрі його височіє, як гігантський олівець, Монумент незалежності, Меморіал Джорджа Вашингтона, серце столиці.

Хилить у сон. Адже на годинниках у Києві — 23.00. Але ми летіли «за Сонцем», навздогін йому. Тому вилетіли по обіді й прилетіли… теж по обіді. У Вашингтоні — 16.00.

В аеропорту нас зустріли представники урядової агенції ЮСІА. Усі наступні тижні все буде розписане й виконуватиметься чітко, за годинником — транспорт, поселення, харчування, зустрічі, візити.

Весь візит з нами працювали три експорти-перекладачі від програми. Це американські українці Юрій Головінський, Оксана Рабосюк, Олександр Шепела. Їхня місія — не просто бути перекладачами, а й займатися організаційними моментами. Ми гарно здружилися з нашими ескортами.

До речі, щодо перекладу. Англійська мова тоді ще не була так поширена в Україні, як нині, в тому числі серед нашої журналістської братії. Але організатори візиту запевнили в бездоганній якості перекладу, а дехто з бувалих колег зазначив, що в Америці досить знати 5 головних слів, виразів, і не пропадеш. Решта — «на пальцях». Згадані слова — «здрастуй», «до побачення», «дякую», «вибачте» і «скільки коштує» (куди ж без останнього).

Забігаючи наперед, пригадаю кумедний епізод в одному з міст. Ми з пані Катериною зайшли щось купити в магазин. Пані Катерина захотіла щось розпитати у продавця-касира, молодого симпатичного негра. І наша керівниця делегації спокійно почала запитувати в хлопця… українською мовою. Я здивовано подивився на неї, і тут пані Катерина, схаменувшись, але, ніскільки не зніяковівши, сказала продавцеві: «Треба вчити українську мову, хлопче». На що той усміхнувся чисто американською білозубою усмішкою. Слово «Україна» вже потроху починали тут розуміти, навіть в оригіналі, а не «Юкрейн».

…Мікроавтобус доставляє нас у п’ятизірковий готель «Софітель» у тихому спальному районі столиці, де мешкають чимало іноземців. Кожному з нас, звісно, окремий номер. Все оплачено урядом багатої і могутньої країни. І вся ця недешева оплата так і залишалася в Америці: все — авіаперельоти, готелі, обслуговування, харчування та інше — здійснювали американські фірми.

Раптом з’ясовується, що у Віктора Сизонтова саме того дня, 19 липня, — день народження. За київськими годинниками йому по прильоту залишалося всього годину іменин, але ж ми вже в Америці. Тож Віктор відзначав день народження на 7 годин довше, 31 годину.

20 липня, неділя

Вільний день. Після обіду запланована екскурсія столицею. А зараз чудовий недільний ранок. Вирішую просто прогулятися столицею. Бреду з півночі на південь, у напрямку центру. Красиве просторе місто, багато зелені. Столицю будували вже після здобуття незалежності Сполученими Штатами, з ініціативи першого президента держави Джорджа Вашингтона, іменем якого й назвали місто. Будували за його задумом, значною мірою — за стилем, архітектурою Старого Світу, до якого ще духовно належали батьки-засновники США. Тому тут так багато англійського і французького.

Вихідний день. Багато гуляк, форма одягу — футболки, майже винятково — шорти. Ще б пак: на вулиці вже зранку спека. Скоро ми побачимо, що таке плюс 40, причому нам сказали, що перед цим було ще спекотніше.

Ось вуличний музикант, літній негр, грає на саксофоні блюз. Шахісти в парку, зовсім як у Києві. Цілі табунці дітвори з батьками.

Поволі виходжу прямо на Білий дім, на красиву металеву горожу довкола президентського парку. Ми ще побудемо там. А зараз йду на другий бік від «Уайт хаузу» і виходжу на просторе поле в центрі міста. Теж європейська традиція — подібні площі-поля Парижа чи Рима. Посередині головний пам’ятник столиці — монумент Незалежності, він же — меморіал Джорджа Вашингтона. Висота — 175 метрів (більш як 60-поверховий будинок), і вище за нього в столиці заборонено будувати будь-що. Символічно.

Молодіжне свято

Несподівано потрапляю в самісінький епіцентр всеамериканського молодіжного свята «Хай живе життя». Весь схил пагорба, від обеліска і вниз, — це величезний відкритий зал для глядачів. Тисячі юнаків і дівчат з усієї Америки стоять, сидять на траві. На сцені — концерт, пропагандистська акція за здоровий спосіб життя, проти наркоманії, алкоголізму, за гуманність і людську солідарність. Виступають зірки американської естради. Тут же працюють з фотоапаратами і телекамерами американські колеги-журналісти.

Вільно рухаюсь у цьому барвистому натовпі. Прошу групу юнаків і дівчат (очевидно, це делегація з якогось штату, містечка) сфотографувати їх. Жодних проблем! Відкриті, усміхнені обличчя молодих американців.

Столиця зблизька

Після обіду — екскурсія столицею. У мікроавтобусі, наданому нам на всі дні перебування в місті, наша група, ескорти, гід Ахрам. Він родом з Лівану, йому трохи за 30, але вже 19 років мешкає у США. Власник невеликої фірми, ніяк не пов’язаною з історією, тим не менше Ахрам закоханий в історію США, добре її знає. Він передусім показує нам так званий Хрест демократії. Це 5 основних об’єктів політики столиці й США, в самому центрі міста.

Ви легко можете візуально уявити цей Хрест демократії. Вісь його пролягає зі сходу на захід. На вершині вісі, на сході, — Капітолій, Конгрес США. На вісі, трохи ближче до Конгресу, Меморіал Вашингтона, він же — Монумент Незалежності, домінанта столиці. Унизу вісі, на заході, — Меморіал Лінкольна. Зліва, на півночі, — Білий дім. Справа, на півдні, — Меморіал Джефферсона.

Головна позиція Меморіалу Вашингтона не випадкова. Джордж Вашингтон — батько нації, навіть у блискучій плеяді батьків-засновників США. Ось його три головні іпостасі. Головнокомандувач Континентальної армії, яка у війні за незалежність проти Англії виборола державність. Голова Континентального конгресу, який 1787 року розробив і ухвалив Конституцію США. Перший президент США. Між іншим, тоді була ідея встановити в новій державі не республіку, а монархію — цілком звичне для тодішнього світу явище. Вашингтон, палкий прихильник демократії, рішуче відкинув цю ідею. Він же заклав традицію, що на посаду президента держави можна обиратися не більш як на два терміни.

1792 року з ініціативи Вашингтона почалося будівництво нового міста спеціально для столиці держави (до того столицями були Філадельфія, Нью-Йорк). Так от, на найвищому пагорбі майбутнього міста, над рікою Потомак, Вашингтон велів будувати Капітолій, Конгрес США. Це глибоко символічно, адже саме парламент є вищою владою держави, править від імені народу. А неподалік, біля підніжжя цього пагорба, Вашингтон почав будувати Білий дім, резиденцію президентів. Цим самим показавши, що при всій величезній делегованій народом владі президенти все ж є нижчими від парламенту.

Томас Джефферсон є ідеологом американської революції, «дизайнером демократії», як його називають, автором проекту Декларації про Незалежність США. Він — третій президент країни. В історії бувають цікаві збіги. Джефферсон помер в один день зі своїм попередником, другим президентом США Джоном Адамсом 4 липня 1826 року. І це рівно через 50 років після проголошення незалежності США 4 липня 1776 року, оголошення Декларації Незалежності, яку підписали ці два майбутні президенти.

Авраам Лінкольн — «хранитель демократії», як його було названо. Менш як через століття державності США пережили найтяжчий період своєї історії — Громадянську війну 1861 – 1865 років. Відбувся розкол держави. Третина її, 13 південних штатів, вийшли із Союзу, утворивши свою Конфедерацію. І саме Авраам Лінкольн, будучи президентом США, очолив боротьбу Союзу за його збереження, а також пішов на рішучий крок — скасування рабства в США. Не дивно, що невдовзі після обрання на другий термін Лінкольна підступно вбили в театрі.

Автор біля пам’ятника Тарасові Шевченку у Вашингтоні

Зайве говорити, що американці залюблені у свою історію. Свідченням цього стали й побачені нами численні групи туристів, серед яких було багато дітей.

З інших об’єктів столиці особливо запам’ятався нам Національний собор. У місті багато храмів різних конфесій, адже США — багатонаціональна держава. Але цей собор, відкритий за президента Рональда Рейгана, вражає красою і величчю: він найбільший у США і шостий за величиною у світі. А головне — це собор релігійного примирення, будь-які конфесії можуть тут вести богослужіння. В одному з вітражів вміщена капсула з ґрунтом, доставленим американськими космонавтами з Місяця. Ось так найсучасніша наука і Бог виявилися цілком сумісними.

Держава преси в державі США

За ці дні у Вашингтоні нам показали всі основні точки, дотичні до величезного й могутнього світу американських медіа.

Перша ділова зустріч була в «Мередіан Інтернешнл» — саме ця громадська організація на грант від уряду провадила нашу програму. Ми говорили і про нашу українську пресу. І взагалі під час візиту не лише ми слухали виступи американців на зустрічах, вони так само уважно слухали наші розповіді про українські медіа, Україну загалом.

Наша програма проходила, так би мовити, під знаком Першої поправки до Конституції США. Це знаменитий Білль про права, ухвалений 1790 року, перші 10 поправок до Конституції США. Уже в перші роки існування держави виявилося, що чимало моментів треба затверджувати законодавчо. Конституцію — чітку, конкретну, лаконічну — було вирішено не займати, такою вона є і зараз, через більш як два століття. Тому доповнення до неї вирішили вносити ось такими поправками. На зорі існування держави в законодавців було чимало питань і клопотів. Але характерно, що найпершу поправку з цих перших десяти поправок вони зробили стосовно преси. Суть її, якщо говорити спрощено, в тому, що Конгрес постановив більше ніколи й нічого не ухвалювати такого, що регламентує діяльність преси. Жодних «законів про пресу» і тому подібного.

Вдумаймося в цю величезну демократичність мислення людей понад два століття тому. Ми до цього саме доходимо більш як через 200 років, у тому числі після століття повного «одержавлення» преси.

Нове давалося не так просто. Скажімо, в перші роки діяла заборона критики президента. Утім, до неї швидко «дістався» вже Джефферсон, з ініціативи якого скасували цю заборону. Навіть у період Громадянської війни, коли лунали голоси про обмеження свободи слова, громадська думка відстояла її.

Чесно кажучи, ми, привчені до іншої філософії, під час візиту постійно ловили себе на думці, чи не надто вже перебільшена ця свобода слова. Чи дійсно преса відбиває настрої громадян? Чи не перетворюється в імперію в державі? Ці думки побутують і серед американців. І все ж принцип свободи — це найвище. «Обмежимо пресу тут, потім там, але хто тоді скаже, де та межа, до якої слід обмежувати», — говорили нам американці.

Суспільство поставило перед собою дзеркало у вигляді засобів інформації і дивиться в це дзеркало. І якщо комусь відображення не подобається, то не дзеркало винне.

Але чи не трапляється викривлення цього дзеркала? Про це зайшла мова в редакції газети «Вашингтон пост». Одна з найбільших газет США, 200 сторінок щодня. Потужна самостійна структура. Узагалі преса в США — один з найприбутковіших видів бізнесу, переважно завдяки рекламі. Газети дають до 15 відсотків прибутку, що дуже добре в нормальній економіці.

У редакції «Вашингтон пост» є цікава посада — обадзмен. Це людина, котра є посередником між газетою і її читачами. Саме до неї надходять усі претензії читачів щодо публікацій. За результатами їх розгляду готують детальні звіти, які вивчає редакція і на які є ділове реагування. «Ми не можемо протиставляти себе нашим читачам», — пояснили нам у редакції.

Звичайно, якщо в якомусь медіа з’явиться щось недостовірне, а це рідкісний випадок, набувають чинності загальні норми і правила. Такі публікації оскаржують у судах, а часто до цього й не доходить. Нам це пояснили в організації «Достовірність мас-медіа». Тут контролюють, якщо в мас-медіа з’являються якісь неточності, недостовірність у публікаціях. У цих випадках організація звертається прямо до редакцій, а не в суди. І цих звернень цілком достатньо, редакції реагують належно. А ця ж громадська організація представляє медіа. Тобто самі медіа, маючи практично необмежену свободу слова, прагнуть вдумливо користуватися нею.

Білий дім під перехресним вогнем

Ні, знаменитій резиденції президентів США ніщо не загрожує. Хоч Білий дім розташований вільно й відкрито в самому центрі столиці, у красивому Президентському парку. Звичайно, ця солідна й водночас красива двоповерхова споруда не є прохідним двором. По периметру парку — гарна металева огорожа, в кількох місцях її — контрольно-пропускні пункти. Посилена охорона, в тому числі на даху Білого дому.

Але навпроти одного з входів, на Песильванія-авеню, прямо на тротуарі невелика група людей з плакатами — міні-мітинг чи пікет. Тут «демонструють» постійно — місце ж популярне, людне — туристи, журналісти. Молодий чорношкірий поліцейський приязно розмовляє з одним з пікетувальників. Поліцейські тут — перші друзі громадян.

І ось ми на території «Уайт Хауз». Поспішаємо на щоденний брифінг прес-секретаря Білого дому. Саме щоденний, а не вряд-годи, як у нас. При Білому домі акредитовані кілька сотень журналістів, з Америки і світу. Звісно, не всі вони тут щодня, але мають на це повне право. Прес-секретар Білого дому і президента Білла Клінтона містер Мак-Керрі почав брифінг без жодного довгого й нудного «вступного слова», зате ціла злива запитань — чітких, лаконічних — і такі самі відповіді. Запитання часом доволі гострі. Брифінг тривав понад годину.

Після брифінгу містер Мак-Керрі зустрівся з нашою делегацією. Жвава бесіда про пресу США та України.

Загалом враження, що тут не влада «інформує» населення про свою діяльність, а медіа інформують людей про дії влади. «Щоб люди не забули про цю владу», — пожартував котрийсь з колег.

На хвилях і штормах інформаційного моря

Яка валюта найвище цінується в Америці? Не долар, який є таким у світі, а інформація. «Чому у вас недооцінюють її значення», — запитували нас в Американському центрі свободи інформації. Його функції — контроль за тим, як діють закони, федеральні й штатів, щодо свободи інформації, як отримати її громадянинові, медіа. Американський закон про свободу інформації чітко називає лише 9 конкретних випадків її заборони. Вони пов’язані насамперед із захистом прав людини. Це питання національної безпеки, особистого життя громадян, таємниць — слідства, фінансів. торгівлі. Утім, і в цих випадках рішення за судом, який встановлює, що дійсно є таємницею, а що дехто волів би сховати від громадян.

У 1970-ті роки великого розголосу набула історія з опублікуванням 49 томів засекреченої урядом інформації про війну у В’єтнамі. Був гучний судовий процес проти журналістів і тих, хто надав інформацію. Але суд постановив, що ці публікації цілком у дусі свободи слова.

Більше того: навіть якщо опубліковано дійсно секретні матеріали, ні редакції, ні журналісти не несуть за це відповідальності, якщо ці публікації не були здобуті з порушенням закону. Таємниці мають охороняти ті, хто до них приставлений.

Щороку в країні подають сотні тисяч офіційних запитів від громадян, засобів інформації до урядових структур щодо надання інформації. А в разі зволікання тут же йдуть позови в суд на чиновників.

Капіталізм на Капітолії

Так само, як чи не в кожному солідному американському місті є свій Бродвей, тобто «Широка вулиця», в кожній столиці штату є свій Капітолій. Але є один КАПІТОЛІЙ — той самий, центр американської демократії, парламент, Конгрес США.

Треба довго й повагом підніматися просторим світлим парком, від озера, вгору, нескінченними сходами і майданчиками на верхів’я Капітолійського пагорба. Що ж, верховна влада народу вимагає поваги до себе. І ось вона — величезна й водночас елегантна будівля Конгресу США.

Петро АНТОНЕНКО

редактор газети «Світ-інфо»,Чернігів. Фото автора

Далі буде…

Навігація записів

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?