25 років сподівань   

24 серпня 1991 року парламент республіки, тоді ще Верховна Рада Української РСР, ухвалив Акт про незалежність України. Огляньмо коротко чвертьвіковий шлях незалежної Української держави. 

Колишні політв’язні, депутати Верховної Ради. 16 липня 1990 р., у день ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Зліва направо: Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян, Михайло Косів
Колишні політв’язні, депутати Верховної Ради. 16 липня 1990 р., у день ухвалення Декларації про державний суверенітет України. Зліва направо: Левко Горохівський, Олесь Шевченко, Левко Лук’яненко, Степан Хмара, Михайло Горинь, Богдан Ребрик, Ірина Калинець, В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Генріх Алтунян, Михайло Косів

Парламент

Верховна Рада України — наш єдиний законодавчий і головний орган державної влади у парламентсько-президентській республіці. Це вже восьмий парламент за роки незалежності, рахуючи першим Верховну Раду УРСР, обрану 1990 року, в якій уже було сильне демократичне крило. Деякі парламенти не добували до кінця каденції і обиралися на позачергових виборах нові — у 2007 і 2014 роках.

Виборча система постійно змінювалася: Рада обиралася і за мажоритарною системою, і за пропорційною (партійною) або за змішаною — як нинішня. Обидві системи — і мажоритарна, і пропорційна (а відтак і змішана) — показали в наших умовах свої недоліки. Мажоритарна демонструвала засилля демагогії і популізму кандидатів, підкуп виборців, порушення виборчого законодавства. Пропорційна засвідчувала слабкість наших партій, які за суттю є придатками великого бізнесу. Загалом усе це — прояви слабкості нашого громадянського суспільства.

Президенти

Маємо за роки незалежності 5 президентів. Перший, Леонід Кравчук, пробув на посаді два з половиною роки замість належних чотирьох: був змушений піти у відставку через соціальні протести. Натомість Леонід Кучма став рекордсменом президентства, пробувши на посаді два терміни (понад 10 років) — саме при ньому каденцію глави держави було збільшено до 5 років. Третій президент Віктор Ющенко був отруєний ще кандидатом на посаду, в розпалі виборчої кампанії, восени 2004 року. Злочин не розслідувано досі. Ющенко прийшов на посаду завдяки Помаранчевій революції 2004 року — масовим акціям протесту проти фальсифікації владою результатів виборів на користь Януковича. Третій президент Віктор Янукович фактично був скинутий з посади внаслідок ще більш масових акцій протесту — другого Майдану, Революції Гідності, врятувався втечею з України і переховується від українського правосуддя в Росії. Нинішній президент Петро Порошенко був обраний у травні 2014 року, на позачергових виборах, у першому турі (це вперше після обрання Кравчука).

Населення

На превеликий жаль, за ці 25 років Україна різко втратила своє населення. На початку незалежності нас було 52 мільйони, тепер — 45. Причому далеко не всі українці нині мешкають у країні. Кілька мільйонів наших громадян перебувають у статусі заробітчан за кордоном. В Україні давно вже від’ємна демографічна статистика — народжується людей менше, ніж помирає.

Територія

Уперше за роки незалежності ми втратили частину території. Весною 2014 року в Криму, автономії України, місцева сепаратистська влада за сприяння Росії провела так званий референдум, незаконний і сфальсифікований, — за відокремлення від України, а потім — за приєднання до Російської Федерації. Що Росія тут же затвердила, приєднавши Крим до себе. Уперше за 70 років (післявоєнну історію) одна держава силоміць приєднала до себе частину території іншої. При потуранні Європи і світу.

Війна

Невдовзі після цього, користуючись переміною влади в Україні, Росія інспірувала сепаратистські процеси на Донбасі. Місцеві зрадники-сепаратисти за прямого втручання Росії, в тому числі військового, взяли під контроль майже половину Донбасу — Донецької і Луганської областей, провели такий незаконний і фальшивий, як і в Криму, «референдум» і проголосили відокремлення від України, утворення так званих Донецької і Луганської «народних республік». Третій рік ця територія, разом із обласними містами Донецьком і Луганськом, є не підконтрольною Українській державі.

А найгірше — на нашу землю вперше за чверть століть прийшла війна. Спроби України, цілком законні й резонні, повернути контроль над територіями своєї держави, наштовхнулися на збройний спротив сепаратистів, підтриманих прямою військовою агресією Росії. Підписання Мінських угод у вересні 2014 року і повторне — в лютому 2015 року не припинило ні війни, ні фактичної окупації частини України. І це відбувається за мовчазного потурання агресорам і сепаратистам з боку європейської спільноти.

Війна забрала у нас тисячі вбитих, тисячі поранених, понад мільйон людей стали біженцями.

Чорнобиль

Україна проголосила незалежність через 5 років після Чорнобильської катастрофи, найбільшої техногенної аварії в історії людства. У спадок від Радянського Союзу, яким була побудована атомна станція в серці України і з вини якого трапилася аварія, нам дісталися всі чорнобильські проблеми. Це величезна мертва територія, ліквідація наслідків аварії, яка триває по сьогодні, людські жертви і підірване здоров’я ліквідаторів та мешканців забруднених територій. На жаль, уже три десятиліття триває побудова нового укриття над зруйнованим енергоблоком станції, і кінця цій справі поки що не видно.

Економіка

Вона переживає непросту трансформацію від потворної соціалістичної до нормальної ринкової. Відбулася масштабна приватизація державної власності, створюється нормальний ринок, поступово розвивається малий і середній бізнес — основа економіки розвинутих держав. Але водночас відбулася концентрація основних багатств держави в руках невеликої групи великого бізнесу — олігархів. У результаті з країни ними виводяться колосальні кошти в офшори, зарубіжні банки. Натомість модернізація застарілих потужностей іде вкрай повільно.

Село

Колиска нації, як інколи його пишно називають, також переживає болісні процеси реформування. У 1999 році держава започаткувала масштабну загальнонаціональну земельну реформу, яка за суттю стала деколективізацією, тобто відновленням історичної справедливості, поверненням селянам землі, відібраної в них під час сумнозвісної колективізації 1930-их років. На жаль, на цей час село було вже знекровлене в соціальному плані попередніми десятиліттями, тривало старіння і збезлюднення сіл. Украй повільно створювалися нові виробництва, споруджувалися соціальні об’єкти. Останніми роками взагалі відбувається якийсь дивний наступ на соціальну сферу — з мотивацією економічної кризи, нескінченної в нас, закриваються школи, лікарні, інші соціальні об’єкти.

Ґонґадзе

Убивство у вересні 2000 року українського журналіста Георгія Ґонґадзе, як і загибель на початку 1999 року лідера Народного Руху В’ячеслава Чорновола, стало чи не найбільш резонансним у цілій серії гучних політичних убивств у країні. Безпосередні вбивці виявлені й покарані судом. Але суспільство марно чекає всі ці роки глибшого розкриття злочину, виявлення його замовників. Поза сумнівом, цей злочин є частиною політичних перипетій у нашій владі й навіть довкола України.

Майдан

Два Майдани — Помаранчева революція 2004 року і Революція Гідності 2013—2014 років показали Україні і світові, що народ може вирішувати свою долю, а влада має служити народові, який її обрав.

Інформаційний простір

Тут ми більше втрачали, ніж набували.  Якщо щось і з’являлося, то в руслі світового розвитку науки, техніки, комунікацій — комп’ютеризація, Інтернет, цифрове мовлення. Натомість засоби інформації країни надто повільно проходять шлях реформування — від ЗМІ тоталітарного суспільства до демократичного. Лише на 25-ому році незалежності нарешті почалося роздержавлення преси. Але до цього відбулася концентрація основних мас-медіа, особливо найбільш масового — телебачення — в руках олігархічних кланів. Натомість і держава, і національно-демократичні сили так і не змоги зміцнити національний інформаційний простір, який значною мірою перебував під російським впливом, і не лише в мовному плані. Навпаки — демократичні сили втратили більшу частину своєї преси, яка була ще років 20 тому. У гуманітарному сегменті зникли чимало літературних, мистецьких видань.

Національна валюта — гривня

Її ввели в обіг 1 вересня 1996 року. Це був значний крок у державотворенні Шкода лише, що наша валюта так знецінилася внаслідок кількох обвалів її курсу. Починали ми з курсу 2 гривні за долар, навіть трохи менше. Під час міжнародної фінансової кризи 1998 року відбулося падіння курсу до 5-ти гривень за долар, у середині 2000 — до 8-ми. Але величезний обвал курсу стався з приходом нової влади на початку 2004-ого: протягом року — втричі (до 24 – 25 гривень за долар). Це вдарило по мільйонах простих споживачів. Адже різко зросли ціни на імпортні, куповані за кордоном товари, яких країна, на жаль, ввозить надто багато, замість того, щоб виробляти самим, починаючи від газу до продуктів і ліків.

Громадянське суспільство

Надто повільно відбувається його становлення. І в цьому вина насамперед національної еліти — політичної, гуманітарної. Партійна структуризація набула карикатурних форм — на початок року в країні було зареєстровано понад 300 партій, і їх кількість постійно зростає. Не краще справи і в сегменті громадських організацій.

* * *

Тут перелічено основні віхи становлення нашої держави, основні її проблеми. Їх нагромадилося багато, їх треба вирішувати. Щоб не бути надто песимістами, можна зазначити, що це типові проблеми становлення нових держав, особливо там, де державності не було століттями, де бракувало і бракує справжньої національної еліти, єдності нації. Можливо, в нас цих проблем надто вже багато. Бо ми в самому центрі Європи, на перехресті геополітичних процесів між Заходом і Сходом. Тому нам особливо складно. Віра, надія і сподівання на одне — силу духу української нації, в якої нарешті — і це головне! — з’явилася власна держава. З чим у рік її ювілею і хочеться всіх привітати. Тож будуймо далі нашу Українську державу!

Петро АНТОНЕНКО,

редактор газети «Світ-інфо», м. Чернігів 

Ще цікаві повідомлення

Не бажаєте прокоментувати?